Фрідріх Шиллера – це великий німецький поет, драматург, філософ та історик.

У своїй творчості Шиллер велику увагу приділяв жанру драми, де порушував різні теми. Одразу після постановки на сцені п’єси "Розбійники", що мала шалений успіх, пише дві нові драми: "Змова Фієско в Генуї" (1782р.) та "Підступність і кохання" (1783р.), які були поставлені на сцені в 1784 році. Робота над третьою історичною трагедією "Дон Карлос" розтяглася на декілька років.

У будь-якому творі завжди присутній конфлікт, але у деяких письменників він на стільки глибоко проникає у сюжет, що виникає враження, ніби всі події побудовані лише на вирішенні цієї проблеми.

У всіх творах Шиллера за допомогою конфлікта розкриваються долі та душі героїв. Конфлікт – це зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, супроводжуваних складними колізіями.

У драмі "Змова Фієско…" Шиллера звернувся до історії. Сюжет підказало прочитання Руссо, вплив якого відчувається і у викладі матеріалу. Тема цієї "республіканської трагедії" взята з історії Генуезької республіки ХVІ ст. Шиллера використав ряд історичних праць, які по-різному висвітлювали події та особистість Фієско. Доля республіканських ідеалів – ось що в першу чергу цікавило автора, і в центрі трагедії – складний характер Фієско, людини темпераментної, неординарної. Суперників його легко розпізнати. З однієї сторони Дорій – розбещений аристократ, владолюбивець, ще не отримавши влади, веде себе як самодержець на троні. З іншої сторони – стійкий, самовідторжений республіканець Верріка. Обоє вони образи-символи.

11 січня 1784 року відбулася прем’єра драми. Шиллер очікував успіху на зразок успіху "Розбійників", але на цей раз вистава була прийнята досить холодно. "Фієско" публіка не зрозуміла. "На думку мангаймців, п’єса надто розумна для них. Республіканська воля – тут звук без будь-якого значення; у венах мешканців Поральця не тече римська кров" – так повідомив драматург товаришу.

Однак згодом "Фієско" був поставлений в інших містах – у Франкфурті-на-Майні, у Вені, Бонне, Ліпциге, Дрездені – і гарно прийнятий. А у Бермені його грали 14 раз підряд.

Події розвиваються в 1547 році в Італії. Проти правителя Генуезької республіки Андре Дорія готується змова. Особливу ненависть у генуезців викликає його племінник Джанеттіно, який поводить себе як неконтрольований володар. Не зважаючи на демократичні закони, Джанеттіно назначає на керівні посади у місті своїх спільників, проводить насильство і безчинство. У своєму житті він керується девізом "Я так хочу". Незадоволення жителів міста доходить до краю, коли Джанеттіно зґвалтував доньку сенатора Верріни Берту. Генуезці беруться за зброю. Джанеттіно вбитий нареченим Берти Бургон'їно. Зачинателем змови проти тиранії Дорія виступає Верріна, республіканець "твердий, мов сталь". Шиллер наділяє його рисами героя класичної трагедії. Любов до волі приглушує в ньому інші почуття. Насилля над Бертою слугувало сигналом до повстання, до зруйнування тиранії.

Змовники роблять ставку на відомого серед жителів Генуї графа Фієско, який володіє даром великого політичного діяча. Він майстер хитрих політичних комбінацій, здатен приспати пильність ворогів і нанести їм раптового удару. Коли Верріна знайомить Фієско з планами республіканців, то виявляється, що у нього уже все готово, він уже все підготував і лише чекав слушного моменту. Але у Фієско є один великий недолік: він одержимий владолюбством. Незадоволення тиранією Дорія він хоче використати у власних цілях. Його таємна мрія – стати герцогом, правителем Генуї. Але Верріна здогадався про таємні мрії Фієско і приходить до висновку: "Фієско повинен померти". Він говорить, що ця людина стане найгіршим тираном Генуї. Так і сталося. Але Верріна зіштовхує Фієско у море.

Кінець п’єси має три варіанти. У першій публікації трагедії Веррін, втопивши Фієско, іде до Дорія. Він визнає владу старого герцога.

У другій редакції, яка була зроблена для постановки у Мангеймському театрі (1784р.), Веррін тільки збирається вбити Фієско. Коли роздаються крики: "Вбивають князя", він кидає меч до ніг Фієско і той відразу переродився, відмовляється від престолу.

У 1785 році Шиллер створює третю редакцію трагедії. В ній Веррін здійснює вбивство Фієско і віддає себе на суд народу.

Таким чином, Шиллер намагається просвітити народ, бореться за те, щоб люди збагнули свою вирішальну роль у суспільному житті і став рушійною силою історії.

Кульмінацією раннього періоду творчості Шиллера вважається його третя п’єса "Підступність і кохання" (1783р.), перша назва якої "Луїза Міллер". Автор чітко відтворив її жанр на обкладенці – бюргерська трагедія, що російською часто перекладають - "мещанская трагедия". П’єса стала, за словами Енгельса "першою німецькою політичною тенденціозною драмою".

Задум написати п’єсу про трагічну долю молодих людей – аристократа і простої дівчини, які покохали один одного, виникла у Шиллера коли він сидів на гауптвахті за самовільну відпустку на показ "Розбійників".

Постановка драми "Підступність і кохання" була тріумфальною. Ця п’єса – найбільш особиста в його драматичній спадщині. Особиста доля, юнацькі враження, те, що він знав про придворне життя Карла-Євгенія, свідком чого був, - усе це, художньо переосмисливши, автор втілив у своїй драмі. Глибока правда конфлікту, десятки розсипаних у тексті реальних подробиць побуту маленького німецького герцогства створюють особливо переконливе враження життєвої правди. У п’єсі є багато такого, що наближає її до мистецтва критичного реалізму. Попередницею цієї Шиллерової драми в німецькій літературі була трагедія Лессінга "Емілія Галотті", в якій з великою силою затавровано деспотизм князів, їхнє жорстоке тиранство. Та змальовані в ній події відбуваються у якомусь італійському герцогстві, герої мають італійські імена. Шиллер розвінчує тиранічний устрій, типовий саме для дрібних німецьких держав.

Головний конфлікт "Підступність і кохання" – зіткнення двірської кліки на чолі з усемогутнім міністром, кар’єристом й інтриганом президентом фон Вальтером з родиною бідного, приниженого, залежного музиканта Міллера. На боці придворних – необмежена влада. Міллер і його дочка можуть протиставити їй лише свою чесність, почуття власної гідності, гордість бідняків.

Історія кохання шляхетного ідеаліста Фердінанда, сина президента фон Вальтера і дочки двірського музиканта Луїзи Міллер закінчується трагічно. Та фатальні події, зображені в п’єсі, не лише розкривають жорстоку безглуздість станових передсудів, які не дозволяють вельможному юнакові одружитися з простою, незнатною дівчиною, а й показують, якими підступними та ницими методами ясновельможне панство підтримує свою владу, своє панування та привілеї. Шиллер створив справжню галерею своєрідних персонажів, наділених яскравими людськими характерами. Вони психологічно вірогідні, кожен має свої оригінальні, індивідуальні риси.

Головний володар держави не з'являється на сцені, але він також задіяний у сюжеті. Про вчинки президента фон Вальтера розповідає його фаворитка леді Мілфорд: разом зі старим камердинером вона розкриває перед глядачем історію продажу сотень юнаків в іноземне військо для того, щоб герцог міг подарувати її, леді Мілфорд, нові коштовності. Ця трагічна історія висвітлювала перед сучасниками Шиллера таємниці політичного життя не лише Вюртемберга.

Уся п'єса пройнята щирою симпатією драматурга до простих, не титулованих людей. У них вiн бачить найпривабливiшi людські якостi. Проте автор не прикрашає своїх героїв, якi належать до третього стану. Музикант Мiллер, що пiдноситься  в останнiй картинi п'єси до справжньої трагічної величi, не позбавлений певних слабкостей характеру. Міллер – звичайна людина. Вiн живе i мислить, як i подібні до нього майстровi, не вирізняється анi особливим талантом, анi надзвичайними чеснотами. Це порядний чоловiк i добрий батько.

Інші барви обирає Шиллер для характеристики дружини музиканта. Це обмежена, марнославна мiщанка. Вона б дуже хотіла бачити свою дочку великою панею. Ïй лестить, що за Луiзою упадають багатi i впливові люди. На вiдмiну від чоловiка, вона не може захистити Луiзиноï честi, бо душу панi Міллер отруїли становi передсуди.

П'єса "Підступність i кохання" вийшла друком 1784 року i вiдтодi починається ïï тріумфальна хода театральними сценами усього свiту. Зворушлива історія нещасного кохання двох молодих людей, розлучених через соціальну нерiвнiсть, стала такою ж уславленою, як iсторiя Ромео i Джульєтти з трагедiï Вільяма Шекспiра.

Першi три драми Шиллера по своєму методу дуже близькі до просвітительського реалiзма, але в них багато своєрiдного: дуже насичена емоцiйна "штюрмерська" патетика, менше відчувається раціональна умовність. Шиллер-художник намагається зберегти максимальну наближеність до життя. Кращi його образи – це різко окресленi художні типи. Такi президент, гофмаршал Кальб, секретар Вурм, музикант Мiллер, його дружина Луiза, створенi на основi узагальнення живих явищ дійсності.

У той же час позитивнi герої Шиллера тісно пов'язанi з душею самого автора. Ïх мову вiн насищує своєю ненавистю до соціального гнiту, передає в нiй всоï надiï на майбутнє. Все це надає раннiй драматургiï Шиллера своєрiдний колорит. Об'єктивне розкриття протирiч життя в нiй спiвпадає з суб'єктивною авторською патетикою i романтикою. До того ж по-своєму правдивi навiть найбільш суб'єктивнi шиллерiвськi герої. Фердiнанд не типовий для свого середовища, але в його тирадах правдиво передаються почуття i думки передових людей ХVІІІ століття, що знаходилися під впливом просвітницьких iдей.

Спiввiдношення об'єктивного i суб'єктивного у творчості Шиллера-штюрмера виступає в особливо різких рамках. Його позитивнi герої то надто "природнi", то возвеличуються над прозою життя, приймаючи на себе функцiï пропагандистiв просвітницьких поглядiв. Така дволикість характерна для Карка Моора i особливо Фердiнанда.

Персонажi Шиллера діють, як правило, в певному, з певним напруженням, розмовляють метафорами. Подібний стиль, емоційно збуджений i багатокольоровий, як неможна краще передав буремним настроєм поета i передової молодi епохи Просвітництва.

Своєрідність лiтератури Європейського Просвітництва в драматургiï Шиллера-класика найбiльш яскраве втілення. Зіткнення мiж старим i новим тут відбувається не в областях економічних вiдношень, а в iдеологiчнiй сферi. Конфлікти в драмах Шиллера носять суспiльно-полiтичний i моральний характер. У них зiштовхуються герої, якi являються носiями протилежних iдейних переконань чи принципiв поведінки. Інодi ідеологічні колiзiï ускладнюються боротьбою, яка виникає у свiдомостi людини.

Шиллер великий у зображеннi духовного життя людей, i тут вiн зближується з передовими романтиками. Його улюбленi герої – борцi за свободу духу, за нацiональнi розкріпачення народу. Шиллер зображує ïх у громадському, суспiльному життi, у благородних поривах серця i душi. Навiть персонажi, не iдеальнi у своїх діях, також розкривають ïх духовному змiстi, у боротьбі за вирiшення питань великого суспiльного значення.