Конфлікт з моральним і державним устроєм феодальної Німеччини Карла Моора (за драмою Ф. Шиллера "Розбійники") - Зарубіжна література - Література - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Література » Зарубіжна література

Конфлікт з моральним і державним устроєм феодальної Німеччини Карла Моора (за драмою Ф. Шиллера "Розбійники")

Німеччина другої половини ХVІІІ ст. складалась із багатьох невеличких феодальних держав під владою деспотичних правителів. Тяжким було становище народу: величезні податки, свавілля урядовців, рекрутчина. в той час, коли в сусідній Франції готувалася революція, політична роздробленість Німеччини заважала об'єднанню народу для перебудови суспільства. Економічно слабке бюргерство було нездатне очолити боротьбу з феодальним ладом, воно підкорялося владі королів, герцогів, курфюрстів. за таких умов єдиний можливий опір тиранії чинить література.

У 70-ті роки ХVІІІ ст. у німецькій літературі народився рух під назвою "Буря і натиск" – рух передової частини бюргерства, яка була пройнята ненавистю до деспотизму, до старого ладу. Вони оголосили віну становій нерівності, міщанській, філістерській покірності владі.

До "Бурі і натиску" на початку своєї творчості приєднався і Шиллер, котрий у 1784р. написав свій перший твір – драму "Розбійники".

В одному з ранніх вірші – оді "Пам'ятник розбійнику Моорові" – поет уперше звертається до теми, що стала основою його драми "Розбійники".

На титульній сторінці другого видання твору (перше з'явилося без прізвища автора і видавця) стояв девіз: "Іn tyrannos!" ("На тиранів!"), а вміщений над ним малюнок зображав лева, що приготувався до стрибка. Проти тиранів спрямовує свою п’єсу "молодий лев" Шиллер – це серцем відчули перші глядачі "Розбійників". Громадяни Німеччини 80-х років ХVІІІ ст. несподівано почули зі сцени сміливе слово, спрямоване проти загального лицемірства, проти мовчазного животіння під гнітом більших і менших деспотів. Тож невипадково французькі борці проти тиранії, які жруйнували 1789 року символ абсолютистської монархії – паризьку в’язницю Бастилію, побачили в особі Фрідріха Шиллера свого однодумця та союзника і зробили його почесним громадянином молодої Французької республіки.

Захоплення, з яким німецькі глядачі зустріли "Розбійники", було викликане насамперед республіканізмом Шиллера. Прогресивно налаштована німецька молодь уже й перед тим надихалася ідеями республіканського правління, мріяла про свободу. Шиллер перший знайшов полум’яні і сміливі слова, щоб передати ці ще невиразні мрії. Томас Манн так висловився про цю п’єсу: "Органічно притаманна їй переможна внутрішня динаміка стояла, всупереч боягузливим заходам перестороги, і зберігає свою силу до наших днів".

Історію, покладену в основу драми, підказало авторові оповідання в’язня герцогської фортеці, талановитого письменника й борця проти деспотії Даніеля Шуберта "До історії людського серця". Чимало в "Розбійниках" і від фольклору. Загальновідомо, що в усній творчості багатьох народів існує образ шляхетного розбійника, який "у багатих бере, бідним віддає". Такими зображені і народні месники в українських піснях, казках, легендах – Кармелюк, Микола Шугай, Олекса Довбуш і англійський Робін Гуд, і словацький Янушик, і угорський Бетьяре, і німецький Зонненвіртле. Шиллерів шляхетний розбійник – Карл Моор.

Після виходу у світ "Розбійників", Шиллеру було надіслано листа, в якому йому повідомляли, що йому присвоєно почесне звання громадянина молодої Французької республіки:

"Париж 10 октября 1792 года первый год французской республики.

Честь имею послать Вам при сем, за государственной печатью, копию указа от 26 августа пекучего года, предоставляючего звания французcкого гражданина некоторым иностранцам. Вы прочтете, что Нация включила Вас в число друзей человечества и общества, которым она пожаловала это звание.

Национальное собрание, решением от 9 сентября, получила исполнительной власти отправить Вам этот указ. Повинуясь, прошу Вас принять мои уверения в том, что я испытывая удовлетворение, будучи при данном обстоятельстве Министром Нации и что я могу присоединить мои личные чувства к тем, которые Вам свидетельствует. Великий народ, охваченный энтузиазмом первых дней своей свободы.

Прошу Вас подтвердить получение моего письма, чтобы Нация получила уверенность в том, что указ дошел до Вас и что Вы тоже считаете французов своими братьями.

                Министр внутренних дел Французской республики Ролан."

Шиллер дізнався про присвоєння йому почесного звання із газет. Диплом з листом він отримав лише через шість років, у 1789 р. Оригінал диплома і лист Шиллер передав у герцогську бібліотеку в Шні, а завірену копію документів він зберігав у себе на той випадок, якщо хто-небудь із його дітей побажає скористатися правами французького громадянина і поселитися у Франції.

Буремний дух юного Шиллера найбільш повно виразився в "Розбійниках". Ця трагедія була для свого часу твором новим. Новизна його полягає перш за все у революційній формі заперечення феодальної дійсності. Шиллер не тільки засуджує кріпацтво і його породження в політичній, юридичній і моральній областях, але він стримиться до зміни життя, до того ж шляхом насильства, а не засобами моральної дії. "Розбійникам" автор дає два характерні епіграфи. Один він узяв із Гіппократа: "Чего не исцеляют лекарства, то исцеляет железо; чего не исцеляет железо, то исцеляет огонь." Другий звучить лаконічно і виразно: "Против тиранов." Отже, Шиллер перетворював викривальний пафос своєї п’єси проти тиранічних порядків, а звільнення від язви кріпосництва бачив у революційній боротьбі.

Новаторство трагедії заклечається не тільки в її сильному революційному напруженні, але і в тому, що зображені в ній події відбуваються в сьогоденні. "Розбійники" – бунтарський твір на сучасну тему. Дія відбувається в ХVІІІ столітті, а не в історичному минулому і не на території інших країн. Карл Моор гуляє зі своєю "шайкою" по німецькій землі і мститься гнобителям німецького народу. Ніколи ще революційний протест проти феодального гніту не був настільки історично конкретним. "Розбійники" являли собою можливий на той час для Германії зразок бойового революційного мистецтва, якого не знала німецька література епохи Просвітництва.

Розбійництво розуміється Шиллером, як форма протеста проти кріпосничого права. Умови життя у феодальному суспільстві, на його думку, такі важливі, що штовхають людей на шлях злочинів. Косинський пішов у Богемські ліси тому, що князь викрав у нього наречену і зробив своєю метре сою. Карл Моор зраджений своїм братом. Інші розбійники взялися за свою небезпечну роботу також по неволі. Перед ними постала дилема: чи нести рабство, жебрацьке існування, чи займатися розбійництвом, іншого вибору немає.

Шпігельберг так іронічно передає роздуми своїх друзів: "Выбор? Что? Нет, для нас нет выбора! Не угодно ли вам всем сесть в долговую тюрьму и мурлыкать там, пока не протрубят к страшному суду? Не угодно ли вам, взявшись за мотыгу и лопату, изводить себя ради корки черствого хлеба? Не угодно ли под чужими окнами вымаливать уличным пением жадное подаяние? Или вам хочется пойти в солдаты, - но еще вопрос, внушат ли доверие ваши рожи, - и там заранее пройти все муки чистилища, которые уготовит вам капрал-самодур, страдающий раздражением селезенки? Или в такт барабану прогуливался под свист шпицрутенов? Или же в галерном раю таскать на себе всю кузницу Вулкана? Видите, сколько у вас  возможности, вот вам весь ваш выбор!".

Сили зла представляє в трагедії Франц Моор. Шиллер поклав у цей образ всю свою ненависть до феодальної Германії. Все, що було в ній негативного втілилося у Франці, і в результаті вийшла зловіща, демонічна фігура, символічна за своїм змістом.

У своїй драмі Шиллер зображує тогочасне суспільство, а також непорозуміння в одній родині, що призводять до братовбивчої війни.

У свою чергу він порушує ряд проблем.

Соціальна нерівність проходить через увесь твір, оскільки в цій проблемі і заключався головний конфлікт драми. Розбійники на чолі з Карлом Моором боролися проти феодальної влади, грабували багатих і віддавали бідним. Серед чиновників та іншої правлячої верхівки постійно твориться безчинство та свавілля, прагнучи здобути ще більше влади.

Ще однією з головних проблем є батьки і діти. Всі події відбуваються навколо однієї родини, де брати не можуть знайти порозуміння. Звідси випливає і наступна проблема – моральних цінностей.

Досить яскраво постає питання: чи можлива революція без жертв? Існує лише дві відповіді, але герої обирають гіршу.

Дуже важливою проблемою виступає вірність: коханню (до Амалії), слову (клятва), ідеї (допомога бідним та знищення панівної верхівки).

Можна виділити ще багато порушених проблем, які стосуються як усіх героїв, так і кожного зокрема. Це такі, як: честі, право контролю над діями і вчинками інших людей; підступності, гріха і спокуси перед смертю.

Постає питання, яке хвилювало в усі часи критиків: чи можна розбійництво бути благородним? Адже уже саме слово розбійник несе у собі негативне значення. Це питання й сьогодні залишається відкритим.

Роль героїв у розкритті конфлікту. Психологічні особливості зображення Карла Моора.

 

Головний конфлікт "Розбійників" – конфлікт між смілою, свободолюбивою особистістю і несміливим, отруєним духом підлоти суспільства. Карл Моор – типовий штюрмерський герой, "бурний геній", самітник, який зважився на повстання проти свого оточення.

Шиллерів шляхетний розбійник Карл Моор, - як і у фольклорі, - чесна, безкорислива молода людина з добрим серцем і високими мріями. Але це ще й глибоко-освічений юнак. Він безоглядний борець за справедливість і волю. І все-таки він не знає іншого шляху перебудови суспільства на засадах добра й гуманізму, крім помсти, суворого суду над гнобителями-тиранами. Для здійснення цього суду Карл стає на чолі ватаги розбишак, дуже далеких від образу чистих янголів з вогненним мечем. Він проголошує: "Я не вор… Мое ремесло – возмездие, месть – мой промисел."

Карл стає ватажком для інших розбійників, і він залишається їм завжди вірним. Моор дає клятву: "Я вот подымаю руку и клянусь до самой смерти верно, непоколебимо оставаться вашим атаманом! Да умертвит эта рука тотчас же того, кто когда-либо струсит, или усомнится, или отступит! И да поступит со мною так же любой из вас, если я когда-либо преступлю свою клятву!"

Карл не терпить ніякого обмеження своєї духовної і фізичної свободи, ніякого приниження людської гідності. Він не кориться безглуздому й жорстокому примусові тому оголошує війну несправедливості. Але в цій війні у нього немає справжніх соратників. Лише деякі з членів його ватаги (такі, як Косинський) – благородні месники. Інші не розуміють задумів свого ватажка. А треті (як от Шпігельберг) – корисливі й цинічні злочинці, що знають одне: грабувати й чинити бешкети. З дедалі більшим болем бачить Карл, що його зусилля відновити зневажену правду й справедливість зводяться нанівець. Він може покарати жорстокого феодала, вбити міністра-зрадника або пограбувати неситого радника- лихваря, але зробити вільним увесь народ, назавжди знищити суспільне зло, покласти край тиранії неспроможний. Ось чому Шиллер називає Карла Моора "дивним Дон Кіхотом".

Карл всією душею ненавидить рабо-ліплення, характерне для німецького бюргерства. Свій час він презирливо називає "веком кастратов", обмовляє бюргерів за те, що вони "подхалимничают перед последним лакеем,чтобы тот замолвил за них словечко его светлости, и травят бідняка, потому что он им не страшен". Карлу Моору ненависна вся кріпосницька система, що породжує виродків, він постає проти феодального закону, який "заставляет ползти улиткой и того, кто мог бы взлететь орлом".

Моор – не індивідуаліст. Ним керують не тільки особисті образи. Особисте і суспільне поєдналося в його поведінці в єдине ціле. Він мстить і за себе, і за принижене людство взагалі. Його ідеалом виступає республіканський устрій, завоювання політичної свободи для всього народу. "Поставте меня во главе войска таким же молодцом, как я, и Германия станет республикой, рядом с которой и Рим, и Спарта покажутся женскими монастырями".

Боротьба героя Шиллера протии феодального гноблення розвивається трагічно. Вона прийняла неправильний, розбійницький оберт. У Карла немає однодумців, що втілюють ідеї виправлення суспільства. Його оточують гнобителі та вбивці, які приєдналися до руху у корисних цілях.

Карл Моор, який представляє трагедії сили беремності, романтизований Шиллером. Це не ординарний розбійник, а мститель, який здійснює історичну відплату тиранам за те горе, яке вони завдали народу. Свою долю здобичі Карл роздає сиротам, або жертвує на навчання талановитим, але бідним юнакам. Але він безжальний до гнобителів, до тих, хто чинить беззаконня. Карл задушив власними руками попа за те, що він " публично с церковной кафедры скорбел об упадке инквизиции"."Если представляется случай пустить кровь помещику, дерущему шкуру со своих крестьян, или проучить бездельника в золотых галунах…, - говорить про нього його товариш Рацман, - тут… он в своей стихие. Тут словно черт вселяется в него, каждая жилка в нем становится фурией".

Пряма протилежність Карлу – його брат Франц. Це хитрий егоїст, лицемір та інтриган. Заради здійснення своїх користолюбних намірів, заради власного самоствердження він здатен звести наклеп на брата, вбити рідного батька, підступом насильством здобути собі братову наречену.

Зірвавши з себе маску облудної чесноти, Франц Моор відверто проголошує программу своєї майбутньої діяльності: "Мой отец подслащивал свои требования, сделал из своего графства семейный круг, с ласковой улыбкой сидел у ворот и приветствовал всех как братбев и детей. Мои брови нависнут над вами, как грозовые тучи, мое господское имя встанет над этими горами подобно грозящей бедствиями комете, мое чело станет для вас барометром! Он гладил и ласкал вас, а вы упрямо отталкивали его. Гладить и ласкать не мое дело. Я всажу вам в тело зубчатые шпоры, и вы отведаете у меня любого бича. Я доведу вас до того, что в моих владениях картофель и пиво будут праздничным угощением, и горе тому, кто попадается мне на глаза толстощекий и румяный. Бледность нищеты и рабского страха – вот цвета моей ливреи! В эту ливрею я одену вас!"

Франц думає тільки про себе. Він хоче володрювати, наказувати і чинити беззаконня. Для досягнення цієї мети Моор іде напролом, відкидаючи різні просвітительські химери, - совість, честь, людинолюбство та ін. У боротьбі за спадок він не зупиняється перед наклепом на Карла, перед батьковбивством. Для нього немає нічого святого. Шиллер робить його безбожником, який втілює все адське, демонічні сили страшного світу.

Основний конфлікт мав соціальний характер, але в силу умов Германії. Шиллер не міг зобразити реальні зіткнення свого героя з сильними світу цього (глядачі лише дізнаються про них із мови Карла та інших героїв). Через це причиною руху подій стає конфлікт між двома братами – конфлікт особистий, але має глибокий суспільний і філософський сенс. Образи Карла і Франца контрастно протирічні. Якщо Карл втілює в собі краще, сміливе, волелюбне начало, яке збереглося ще в філістерській Германії, то Франц являється прикладом потвори старої, віджилої Германії. Деспот по своїй природі, він досягає всіх цілей підлістю, хитрістю. віроломством.

Юнацька п’єса Шиллера має і свої вразливі точки. розвиток дії і характерів у ній не завжди послідовний. Герої говорять забагато і щоразу надто довго, не виявляючи себе в конкретних вчинках. Нашому сучасникові деякі монологи можуть видатися занадто патетичними, слова героїв – надмірно екзальтованими, а почуття – перебільшеними. Та попри це в усі бурхливі моменти історії, на її крутих поворотах, п’єса "Розбійники" ставала актуальною. викликала ентузіазм нових поколінь борців за свободу і соціальну справедливість.

Категорія: Зарубіжна література | Додав: damar (26.08.2012)
Переглядів: 3339 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]