На сучасному етапі становлення топоніміки як науки однією з найбільш актуальних і дискусійних залишається проблема класифікації топонімічних одиниць, а також визначення критеріїв класифікації онімів, що дає змогу виокремити найбільш характерні їх ознаки.

На думку О.В.Суперанської, «опис та аналіз власних імен неможливі без певної класифікації, яка або незримо присутня в ономастичній роботі як своєрідна платформа автора, або спеціально їм вводиться для більш чіткого розмежування явищ».

Як свідчить аналіз наукових праць, єдиної універсальної класифікації онімів на позначення географічних об’єктів на сьогодні не існує, оскільки предмет вивчення топоніміки – топоніми – є багатогранним.

В основу принципів класифікації топонімів можуть бути покладені різноманітні характеристики географічних назв. Однак саме безліч характеристику ряд і випадків ускладнює систематизацію топонімів, тому виділити універсальну класифікацію складно.

Сьогодні існує кілька схем розподілу географічних назв за категоріями залежно від класифікації. Ознака (або принцип), покладена в основу класифікації, визначає її вид та особливості.

Рис 1. Основні принципи і види топонімічних класифікацій

Як і будь-які інші, топонімічні класифікації мають свою історію. Перші спроби поділу географічних назв належать до другої чверті XIX ст. У той час лінгвісти намагалися показати їх приналежність до семантичних категорій і морфологічних груп.

Зокрема, Ф.Паляцкий у розвідці «Етимологічний розбір чехословацьких назв» (1834) місцеві географічні назви ділив на дві групи залежно від їх походження:

1) від імен засновників або власників поселень;

2) від їх природно-топографічного розташування.

Традиційною є класифікація Ф. Міклошича (1865, 1872 та ін.), в основу якої покладено принцип семантичного поділу географічних назв. Науковець виокремив десять груп топонімів, що позначають: 1) землю; 2) воду; 3) рослинність; 4) тваринний світ; 5) колір; 6) будівлі; 7) заняття людей; 8) знаряддя праці; 9) етнічні назви; 10) назви, що пов’язані з суспільним ладом.

Загалом така схема характеризувалася простотою і чіткістю, але не була досконалою, оскільки в дві-три топонімічні групи залучалися одні й ті ж самі назви, не диференціювалися власні й загальні назви.

За морфолого-словотвірним принципом Р. Траутман, М. Марр здійснили спробу класифікувати топонімічний матеріал на дві групи: 1) топоніми, в основі яких наявна власна назва (ім’я, прізвище, прізвисько людини);
2) топоніми, в основу яких покладено загальновживану лексику.

За таким принципом здійснив спробу класифікації топонімів С. Роспонд. Науковець поділив топоніми на три підгрупи:  І – примарні  (без топоформантів), II – секундарні (або деривативі) – утворені за допомогою суфіксів і префіксів; III – складові. Примарні складаються з: а) відапелятивних, і б) назв, утворених від власних імен. Секундарні поділені на: а) префіксальні, б) суфіксальні, в) префіксально-суфіксальні. Складові топоніми утворені за допомогою: а) збору, б) зрощування, в) складання. У даній класифікації, крім поділу за формантам, автор також проводить і семантичний поділ. Однак поза класифікацією залишилися 5 груп слів: 1) назви-гібриди, 2) назви, утворені заміщенням, 3) назви-кальки, 4) назви, утворені аглютинацією, 5)  назви, утворені скороченням.

Серед розробок початку ХХ ст. на особливу увагу заслуговує топонімічна класифікація А. Селищева та О. Лебедєвої, в основу якої покладено лексико-семантичні і морфолого-словотвірні принципи. Такий подвійний спосіб систематизації топонімічного матеріалу широко представлений у сучасних регіональних дослідженнях топонімії України.

З-поміж класифікацій, здійснених за географічними ознаками, найбільш простою є географічна систематизація за територіальним принципом, яка зводиться до групування назв у межах природних або адміністративно-територіальних одиниць.

Спробу географічної класифікації за категоріями об’єктів за об’єктами номінації здійснила О. Суперанська. Таблиця 1.

Топонімічна класифікація О.Суперанської

Науковець здійснила спробу класифікувати топоніми і за морфологічним принципом. Її класифікаційна схема передбачає: 1) топоніми іменники: а) суфіксальні назви, б) безсуфіксальні назви; 2) складні топоніми; 3) мнимі слова; 4) двоскладні слова; 5) топоніми-словосполучення; 6) топоніми-прикметники: а) безпрефіксальні, б) префіксальні назви; 7) складні топоніми.

Розробками топонімічних класифікацій за категоріями об’єктів займався білоруський учений-топоніміст В. Жучкевич. Дослідник пропонує виокремлювати шість груп топонімів. Таблиця 2.

Топонімічна класифікація В. Жукевича

Лінгвістична класифікація, що складається за етимологічним принципом, ґрунтується на легкості інтерпретації назви того чи того об’єкта, її походження, словотвірної структури, установленні вихідного, первинного смислу назви тощо. Під етимологією розуміють походження назв, зіставлення топонімів зі спорідненими словами тієї чи тієї мови. У такій класифікації топоніми поділяються на групи географічних назв з ясним етимологічним значенням; топоніми, зміст яких розкривається в результаті етимологічного аналізу; топоніми, зміст яких розшифрувати неможливо.

Лінгвістична класифікація, створена за мовним принципом, містить групи топонімів, що розрізняються між собою за мовною належністю. При цьому, чим більше мовне різноманіття певної території, тим складніша топонімічна класифікація їй відповідає.

На розв’язання питання класифікації топонімів спрямовано й ряд інших праць дослідників ХХ століття, наукові розвідки сучасних науковців.

Отже, проаналізувавши різноманітні схеми і класифікації в царині топоніміки, можна дійти висновку, що: 1) використання тієї чи іншої топонімічної схеми групування топонімів залежить від мети самого дослідження; 2) класифікація топонімічного матеріалу може бути тільки тоді об’єктивною і задовільною, коли вона витікає з топонімічної інформації, а не створюється автором ще до вивчення цього матеріалу;
3) при створенні кількох або однієї комплексної топонімічної класифікації важливо дотримуватися єдиних принципів групування топонімів.