Проблеми типології жанру. "Герой нашого часу" - Зарубіжна література - Література - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Література » Зарубіжна література

Проблеми типології жанру. "Герой нашого часу"

Тут відразу ж може виникнути питання, чи правомірно говорити про якісь жанрові проблеми стосовно до «Героя нашого часу». Хто не знає, що це роман, а якщо точніше, психологічний роман, один з перших, можливо, навіть перший психологічний роман у російській прозі? И все-таки про проблеми, пов'язані з жанровою природою «Героя нашого часу», говорити не тільки можна, але і потрібно.

Характерно, що Лермонтов, працюючи в 1836 р. над «Княгинею Лиговською», що залишилася незакінченої, дав у рукописі слідом за назвою твору дуже чітке його жанрове визначення: «Роман». А «Герою нашого часу» такого визначення він чомусь не дав. Опублікована в 1839 р. у журналі «Вітчизняні записки» повість «Бела» мала підзаголовок «Із записок офіцера про Кавказ». Коли ж у наступному, 1840 р. «Герой нашого часу» вийшов окремою книгою, то й тут у підзаголовку значилося дуже «нейтральне» у жанровому відношенні визначення: «Твір М. Лермонтова». У тексті новели «Максим Максимович» є в цьому плані дуже зацікавлене місце. Автор-оповідач, розповідаючи про свою вимушену тривалу зупинку у Владикавказі, говорить: «...і я для розваги подумав записувати розповідь Максима Максимовича про Белу, не уявляючи, що він буде першою ланкою довгого ланцюга повістей».

Створюється враження, що Лермонтов свідомо не бажає називати своє дітище романом, позначаючи його в той же час дуже по-різному: як «записки», «твір», «довгий ланцюг повістей». Але вже в останньому визначенні прослідковується деякий схований і більш конкретний акцент: перед читачем не просто повісті, зібрані в одній книзі, а їхній нерозривний ланцюг, що складає єдине художнє ціле. Мабуть, Лермонтов думав, що це не традиційний жанр роману, не один з його звичних різновидів, а щось нове, що не укладається в загальновизнані рамки роману («Княгиня Лиговська» у цьому змісті була більш традиційною, хоча й у ній багато чого несло на собі печатку новизни).

І якщо Лермонтов дійсно так думав, він мав для цього вагомі підстави. «Герой нашого часу» був принципово новою формою роману, і не тільки в російській літературі.

Бєлінський відразу оцінив оригінальність твору Лермонтова, новизну і самобутність його романної форми. У першій своїй рецензії на роман він пророчо писав: «Герой нашого часу» належить до тих явищ справжнього мистецтва... ». Відзначивши в «Герої нашого часу» такі його якості, як «глибоке почуття дійсності, вірний інстинкт істини», «багатство змісту», «глибоке знання людського серця і сучасного суспільства», «самобутність і оригінальність», що утворюють у своїй сукупності «зовсім новий світ мистецтва», критик із усією визначеністю відніс його до форми роману, настільки ж самобутньої, як і його зміст. «Герой нашого часу» аж ніяк не є збіркою декількох повістей, - писав він, - виданих у двох книжках і зв'язаних тільки однією загальною назвою: ні... це роман, у якому один герой і одна основна ідея, художньо розвита». І тому, розвивав свою думку критик, «незважаючи на його епізодичну уривчастість, його не можна читати не в тім порядку, у якому розташував сам автор: інакше ви прочитаєте дві чудові повісті і кілька чудових розповідей, але роману не будете знати».

Чим вище новаторство художника, тим глибше лежачі в його підставі традиції. І в даному випадку жанрові відкриття Лермонтова ґрунтувалися на засвоєнні і творчій переробці величезного досвіду росіянки і світової літератури. Дослідниками справедливо відзначалася особлива жанрова синтетичність «Героя нашого часу».

До цього треба додати, що лермонтовский роман увібрав у себе і такі ще жанрові форми, як сповідь героя, його щоденник, «журнал», як тоді говорили. Уся справа в тім, що жанрові джерела «Героя нашого часу» надзвичайно широкі і різноманітні, вони зв'язані з розвитком магістральних шляхів формування романного жанру у світовій літературі кінця ХVІІІ - початку XIX століття, і насамперед його двох, у певній мірі протилежних шляхів. З одного боку, це був більш ранній розвиток жанру «об'єктивного» роману (сягаючи своїми коренями до авантюрно-шахрайського роману і наповнювався з часом усе більш глибоким соціально-історичним змістом), представленого романами Г. Філдінга, Т. Смоллета, а потім удосконалювалась Бальзаком і Діккенсом; а з іншого боку - не менш інтенсивно протікала еволюція «суб'єктивного» роману Стерна, Руссо, що одержав своє продовження в сповідально-психологічних романах Э.Сенанкура, Б. Констану, А. Мюссе й ін.

Розробляючи свою художню концепцію людини, Лермонтов одним з перших приходить до глибокого новаторського возз'єднання цих двох конфронтуючих тенденцій у розвитку роману, здійснює їхній органічний синтез, що був закономірно підготовлений рухом світового історико-літературного процесу.

«Герой нашого часу» - геніальне втілення «веління часу» у розвитку романного жанру, принципово новий етап у його історичній еволюції. Він незмірно багатше, складніше не тільки старого морального й авантюрно-пригодницького роману, але і більш нового – «особистого», «аналітичного» роману. Творчо переплавляючи їх найбільш життєздатні структурно-типологічні особливості, новаторські перетворюючи і досягнення реалістичного роману у віршах Пушкіна, досвід його «голої» і точної прози, Лермонтов створив новий, надзвичайно ємний тип роману.

«Герой нашого часу» вміщає в себе не тільки заглиблено відображену «біографію почуттів», характерну для «суб'єктивного», особливо «аналітичного» роману, але й у не меншій мірі «життя і пригоди» героя, настільки характерні для «об'єктивного» роману. Лермонтов засвоїв і творчо переробив досягнення «суб'єктивного» французького роману з його психологізмом, але не відкинув і досвіду «авантюрного» роману, що сягає своїми джерелами до західного «шахрайському» і російському авантюрно-побутовому, моральному і навіть історичному роману.

Підвищений інтерес до «внутрішньої людини» у структурі особистості, обумовлений у першу чергу історичними умовами російського національного життя, розгорнуте зображення «історії душі людської» закономірно приводили Лермонтова до заглибленого психологізму. Разом з тим - це варто особливо підкреслити - лермонтовському герою, на відміну від його західних попередників, найменше властива замкнутість у своєму внутрішньому світі. У ньому він шукає опори для розуміння і, якщо можливо, підпорядкування світу зовнішнього, що робить, у свою чергу, різнобічний вплив на нього самого. У цій діалектиці внутрішнього і зовнішнього - основа соціальної спрямованості психологізму «Героя нашого часу». Звідси необхідність внесення важливого уточнення широко існуючого визначення жанру лермонтовського твору як психологічного роману. «Герой нашого часу» не просто психологічний, а в першу чергу соціально-психологічний роман – та за характером психологізму в розкритті головного героя, і по широті і різноманіттю відображеної в ньому соціальної дійсності, представленої рельєфно виписаними образами персонажів, кожний з який є, у свою чергу, визначеним соціально-психологічним типом.

Однак психологізм «Героя нашого часу» не тільки соціальний, але й у той же час глибоко філософічний. І це ще одна його важлива жанрова особливість, найчастіше вона не приймалась до уваги при визначенні жанрової своєрідності, при розгляді й аналізі роману в цілому. А особливість ця мала теж свої глибокі джерела - як у дусі лермонтовської епохи, так і у своєрідності його творчої індивідуальності.

Неможливість прямої соціальної дії не тільки сприяла самозаглибленню особистості, її самопізнанню. Від питань соціально-політичних вона приводила особистість до питань морально-психологічних і філософських. Відносини людини з людиною, особистості із суспільством і природою, зі світом, людські прагнення, можливості і дійсність, свобода волі і необхідність - усі ці, по суті, філософські проблеми висвітлені в «Герої нашого часу». А це робить його романом не тільки соціально-психологічним, але і філософським, що знов-таки найчастіше не враховується ні при з'ясуванні його жанрової природи, ні при його конкретному вивченні. Тут напрошується визначена паралель між Лермонтовим і Достоєвським. Філософічність романів Достоєвського зараз доводити не приходиться, а були часи, коли письменник був змушений виступати проти спрощення їхнього змісту до самодостатнього психологізму.

Соціально-психологічний і філософський роман Лермонтова, що успадкував усілякі тенденції у світовому розвитку романного жанру, що синтезував у собі його суб'єктивні й об'єктивні, романтичні і реалістичні джерела, являє собою унікальну художньо-жанрову систему. Соціально-психологічна спрямованість поєднується у ньому з глибинною морально-філософською проблематикою.

У жанровій синкретичності лермонтовського роману, що сконцентрував у собі найважливіші, історично розвинуті якості цього жанру, криється одна з причин його могутнього впливу на подальше формування і розвиток роману в російській літературі другої половини XIX століття. У ньому вбачаються літературно-жанрові джерела нерозривного зв'язку героя із самими гострими проблемами сучасності в романах Тургенєва. У ньому закладений початок відображенню найскладнішої «діалектики душі», напружених соціальних і морально-духовних пошуків особистості в романах Толстого. До «Героя нашого часу» входить майже авантюрна напруженість сюжетів і драматизм доль героїв, діалогічне співставлення їхніх голосів і правд у романах-трагедіях Достоєвського з постановкою в них «останніх» питань людського буття.

Таким чином, роман «Герой нашого часу» як незвичайно ємна жанрова система, «відкрита» не тільки в минуле, але й у майбутнє історико-літературного процесу, є при усій своїй структурно-художній неповторності глибоко закономірною і важливою ланкою в плеяді російської і світової романістики.

До розряду поліфонічних відносить роман Лермонтова В. Г. Одиноков: «У російському романі виявляється дуже чітко принцип «поліфонії», який М. Бахтін відніс до досягнень лише одного Ф. М. Достоєвського. Однак вже в «Герої нашого часу» цей принцип став досить очевидним». І далі автор справедливо вказує, щоправда, усього лише на одну з ознак романної поліфонії: «Поліфонічний роман відкритий назустріч майбутньому як незавершеному діалогу».

В особистості Печоріна, у його долі розкривається характерне для соціально недосконалого, антагоністичного суспільства протиріччя, напружений діалог між його людською сутністю і його існуванням, «між  глибиною натури і дрібністю дій тієї самої людини».

Категорія: Зарубіжна література | Додав: damar (26.08.2012)
Переглядів: 2348 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]