Найголовніші морфологічні особливості:

1. Вторинні флексії іменників, зокрема:

-   форми іменників чоловічого роду на ŏ в давальному відмінку множини із флексіями -ам, -амъ (замість -омъ): братамъ;

-   деякі іменники чоловічого роду однини в місцевому відмінку набувають флексій -у, -ю (замість h): на лану;

-     іменники в місцевому відмінку множини замість -hхъ (ŏ) та -охъ (ŭ) набувають флексії -ахъ.

Примітка: Нова флексія вперше засвідчена в київсь­кій грамоті князя Свидригайла 1433 р.: во имhньяхъ.

2. Іменники жіночого роду на ĭ в орудному відмінку однини мають флексію -ью: сhтью; зрідка -ию.

3. Усі слова прикметникового типу найчастіше ви­ступають у повній формі (стягненій чи нестягненій); короткі зустрічаються зрідка.

4.  Суфікс вищого ступеня порівняння виступає не тільки у формі -иhш-, але і -hш-: безпечнhший.

5. Виходить із ужитку спосіб утворення присвійних прикметників із праслов’янського суфікса *jь (Изяславль); утворення цих форм за допомогою суфіксів -ов(-ів-), -ович, - евич, -євич, -ич, -ичич: Ізяславів.

6. Функціональне оформлення категорії істот-неістот.

7. Усталення дієприслівникових форм.

8. Форма наказового способу дієслова з частками хай, нехай: нехай будеш.

9. Крім простої і складеної форми (з бути), синтетична дієслівна форма майбутнього часу: вhритимуть.

10.                   У дієсловах 2-ої особи однини теперішнього часу дієслівна фіналь -шь, -ш (замість -ши): даєшь.

11.                   Виходять з ужитку форми аориста, імперфекта; перфект переважно вживається без дієслова-зв’язки.

12.                   Дієслівна фіналь -мо у формах 1-ої особи множини теперішнього і простого майбутнього часу, наказового спо­собу: даємо.