Своєрідність зображення шкільного життя та долі вчителів у творчій спадщині О.Донченка - Статті на педагогічну тематику - Педагогіка - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Педагогіка » Статті на педагогічну тематику

Своєрідність зображення шкільного життя та долі вчителів у творчій спадщині О.Донченка

       Книги Олеся Донченка видаються вже шість десяти­літь. Читачам багатьох поколінь вони допомагали — і допомагають нині — відкривати світ, обирати життєві шляхи, пізнавати себе й інших, гартувати мужність, учи­тися добра й краси, щоб жити за законами людяності.

       Творча спадщина письменника велика обсягом, хоч прожив він трохи більше як півстоліття (1902—1954). Олесь Васильович працював напружено й невтомно, освоюючи практично всі жанрові форми літератури,—писав вірші й поеми, віршовані й прозові казки, опові­дання, повісті й романи, п'єси, виступав з публіцистич­ними та літературно-критичними статтями.

Більшість своїх творів Олесь Донченко адресував юним читачам, і саме ці твори принесли йому популяр­ність, заслужене визнання. Він був одним із заспівува­чів української радянської літератури для дітей та юна­цтва, активно пропагував цю літературу, закликав до участі в її творенні інших майстрів письменства, з'ясовував специфічні художні "секрети", пов'язані з особли­востями дитячої психіки, читацького сприймання, харак­терного для юного віку. Інтерес до кращих творів пи­сьменника, який не згасає й сьогодні, свідчить, що Олесь Донченко знайшов ключ до сердець своїх юних співроз­мовників.                                                 

Розглядаючи творчість Олександра (Олеся) Донченка, варто зазначити, що починав письменник з поезії та віршованих оповідань для найменших. Перейшовши на прозу, Донченко створює в 30 – х роках захоплюючі оповідання та повісті для дітей, підлітків та молоді. Серед них "Ударний  загін", "Аул Іргіз", "Кулемет", "Батьківщина", "Школа над морем", "Карафуто" та ін.

         Двері хати О. Донченка, за словами літературознавця І. Зайця, були завжди гостинно відчинені для початківців, а особливо – для учнів місцевих шкіл. Олесь Васильович  і сам часто відвідував школи, бував присутній на уроках, на піонерських зборах і святах, читав шкільні газети та рукописні літературні журнали, виступав із читанням власних творів, розповідав дітям про специфіку письменницької праці. Його завжди гостро цікавили проблеми організації загальної освіти  в країні, розвитку і вдосконалення школи, навчально – виховного процесу.

         Тож не дивно, що саме в останні роки життя з-під його пера виходять переважно твори на шкільну тематику. Серед них особливою любовю читачів користуються повісті "Школа над морем", "Юрко Васюта" та роман "Золота медаль".

Повість «Школа над морем» Донченко написав у 1937 році. Але її творенню передувала напружена авторська робота. Письменник їде до Одеси, живе в рибацькій артілі ім. Шмідта на Великому фонтані, дружить і рибаками, виходить з ними в море на шаландах, буває в моряків-прикордонників, ходить у Слобідську школу, сидить за партою з своїми майбутні­ми героями чи разом з учителями обговорює на педагогічній раді важливі проблеми виховання й навчання.

Сюжет «Школи над морем» пригодницький, інтригуючий, цікавий і для малого, і для дорослого. Своєрідна композиція повісті — кожний розділ
закінчується на якійсь захоплюючій думці, що знайде свій розвиток і розв'язку лише в наступних епізодах.

У літературі 30-х років широко   розроблялась   проблема   сім'ї і школи. Олесь Донченко у «Школі над морем»   теж  торкається   цієї   проблеми. Щоб показати, як сім'я, поряд зі школою, впливає на виховання дітей, він змальовує дві сім'ї: Кукоби і Чайки. Щоправда, проблема ця тільки накреслена в повісті, та з часом письменник ще повернеться до неї, стурбований проявами дисгармонії у стосунках сім'ї і школи.

В "Школі над морем" тема патріотичного виховання проходить поряд з темою навчання. Повість цінна перед усім тим, що вона виховує у дітей любов до Вітчизни, вчить бути пильними, викликає прагнення ґрунтовно оволодівати основами наук, спонукає учнів до творчої думки.

Глибокою любов’ю і поганою до школи пройняті такі слова О.Донченка: 

"Школо! Мати моя рідна!

Скільки років минуло, скільки вітрів перевіяло, які грози прогриміли, а ти все живою і юною стоїш у серці, оповита, мов серпанком, любов’ю і ніжністю…

Школа! Я люблю тебе глибокою любов’ю за те, що ти розповіла мені про Урал і Донбас, про Дніпрогес і Магнітогорськ, за те, що ти ростила мене, майбутнього громадянина великої Країни!

Дорогі мої вчителі! З якою любов’ю і ласкою, як вдумливо й твердо ви керували моїми першими кроками! Де ви, любі мої? Яким голосом, якими словами озватися мені до вас, щоб ви почули мою ніжну подяку сина?..

За все, за все спасибі тобі, школо-матір! "

Так звучить заспів до повісті "Юрко Васюта" (1950 р.), в якому автор передає синовню любов колишніх учнів до своєї рідної школи, до своїх учителів, які навчали палкіше за все любити свою Вітчизну, свій народ. Дякує вчителям за всі знання, які вони їм дали у стінах рідної школи, яку згадує він весь час з трепетною ніжністю.

Письменник багато уваги приділяє змалюванню навчального процесу в класі, показує благотворчий вплив романтичних поривів і зв’язаної з ними трудової діяльності учнів на підвищення свідомої дисципліни.

У тому ж 1950 році, коли вийшла з друку повість "Юрко Васюта", О.Донченко задумав великий твір з життя десятикласників – роман "Золота медаль" і розпочав роботу над ним. Письменник був на піднесенні. Перед цим кожного року з-під його пера виходило кілька творів для дітей і про дітей, переважно для школярів молодшого і середнього шкільного віку. Тепер поставлено далеко більше і відповідальніше завдання: відобразити в широкому епічному полотні життя, навчання і мрії про майбутнє юнаків і дівчат, які вже розпрощалися з дитинством і стоять на порозі самостійного життя.

У кінці 1952 року роман в основному був готовий, і вже в першому й другому номерах журналу "Піонерія" за 1953 рік друкувався уривок з нього. Як слушно зазначає В.Малик, сам Олесь Васильович розумів, що "Золота медаль" - його найкращий твір, але до самої смерті не переставав удосконалювати його.

Епіграфом до роману О.Донченко взяв широко відомі рядки О.С.Пушкіна з його знаменитого вірша "К Чадову":

Мой друг, отчизне посвятим

Души прекрасные порывы!

У цих словах – основна ідея твору: кожна молода людина повинна обрати відповідно до своїх здібностей і уподобань той шлях, на якому вона майбутньою працею зможе принести Батьківщині, народові якомога більше користі. Здібності ж і уподобання розкриваються в школі, де формується людська особистість, людський характер, де юнаки і дівчата здобувають знання потрібні для творчої діяльності, для праці.

Крім образів десятикласників, О.Донченко змалював у своєму романі "Золота медаль" і образи педагогів. Глибоким знавцем дитячої і юнацької душі постає у творі учитель Юрій Юрійович Голуб, який тридцять років життя віддав нелегкій справі виховання молоді. Чуйним, тактовним, розумним наставником і порадником змальовує його письменник. Основне в його праці – відсутність шаблону, жива творчість, шукання намагання по-новому підійти до того чи іншого факту.

"Є педагоги, - пише О.Донченко, - для яких робота в школі стає часом буденним явищем, їхні уроки набувають звичайної, завченої форми і застигають у ній, як холодне литво. І учні на такому занятті теж лишаються холодними. Їх не хвилює те, що байдуже розповідає учитель, і одна в них думка: швидше б дзвінок! " .

Не такий Юрій Юрійович! Його уроки історії завжди цікаві, на них ніхто не залишається байдужим, бо вчитель кожного разу уміє знайти якусь нову форму розповіді чи бесіди, а його глибокі знання з року в рік поповнюються. Ще більше урізноманітнює він методи виховної роботи. І збори, і шкільну пресу, і диспути, і теплу, щиру розмову після уроків у класі або по дорозі додому – все використовує він уміло, тактовно, не ображаючи почуттів своїх вихованців. Тому й люблять і поважають його учнів, прислухаються до кожного його слова.

Процес навчання невіддільний від процесу виховання. Письменник підкреслює, що виховання високоосвіченої, гармонійно розвиненої людини в колективі і через колектив вимагає від педагогів широких знань, доброго, чуйного серця, безперервного горіння і творчої праці. Саме так розуміє смисл свого життя і своєї діяльності прекрасний учитель Юрій Юрійович Голуб.

"Золота медаль" - лебедина пісня Олеся Донченка, і проспівав він її мужньо, чесно, дзвінко. Після неї уже не брався за перо, хоча в голові роїлося багато нових задумів.

Таким чином, народний учитель, на думку Олеся Донченка, має бути подвижником все життя. І ми цілком з цим згодні. Такі педагоги, як Юрій Юрійович виховують людину гострого розуму, щирого серця і високих почуттів, озброюють її найдосконалішою зброєю – знаннями, чим продовжують себе в наступних поколіннях.

Категорія: Статті на педагогічну тематику | Додав: damar (27.08.2012)
Переглядів: 3535 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]