Типологія військових лексем у їхньому діахронічному розвитку - Історія української мови - Українська мова - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Українська мова » Історія української мови

Типологія військових лексем у їхньому діахронічному розвитку

Українська мова до недавнього часу була витіснена з багатьох сфер суспільного життя як засіб реального спілкування, лише в деяких із них вона розвивалася завдяки словниковій роботі. З військової сфери вона була вилучена практично повністю. В українській художній літературі підрадянського часу на військово-патріотичну тему використовувалося щонайбільше два-три десятки військових термінів, скалькованих з російської мови. Української військової лексики не існувало, бо українські збройні (козацькі) формації зникли ще у XVIII ст.; регулярного українського війська впродовж тривалого історичного часу взагалі не було. Мовна творчість в українських збройних формаціях XX ст. у підрадянській Україні перебувала під суворою забороною, як і самі згадки про їхнє існування.

Гостра потреба в ній виявилася аж на початку 90-х рр. у незалежній Україні у зв'язку з необхідністю запровадити в українські Збройні Сили українську мову - військові команди, спеціальну військову термінологію тощо. Ця проблема розв'язувалася звичним для української мови підрадянського часу способом: шляхом калькування, а то й прямого запозичення термінолексики з російської мови. Водночас з'явився інтерес і до тієї лексики, що нею користувалися в українських збройних формаціях XX ст., який, проте, не виявився достатньо сильним, щоб істотно вплинути на розвиток сучасної української військової термінології.

Розвиток літературної мови - тривалий процес, що не обмежується сьогоденням у його конкретно-історичній реальності. Але творення літературної мови - це результат свідомих зусиль носіїв української мови; літературна норма постає з численних мовленнєвих актів, що стають звичними для більшості її носіїв, творячи тим самим її узус.

У сучасному мовознавстві вважається найбільш досконалою класифікація військової лексики академіка П.С.Погребняка. Він виділяє такі її структурні типи:

І. Військові спонукальні команди.

ІІ. Спеціальна військова термінологія.

1.                      Козацька термінологія.

2.                      Січова та стрілецька військова лексика.

3.Сучасні військові терміни.

За його ініціативи в листопаді 1970 року було проведено першу науково-методичну нараду з проблем упорядкування і нормалізації військової термінології. Завдання, поставлені нарадою, передбачали підведення підсумків багаторічної праці, накреслення шляхів подальшої розбудови термінології даної галузі, дослідження її розвитку, укладання словників.

Мова, як відомо, відображає не тільки особливості історії, культури тощо того народу, що є її носієм, а і його світосприйняття, тобто національну психологію, яка, у свою чергу, формується залежно від життєдіяльності народу. Коли у XVIII ст. зникло козацтво як українська збройна формація, українська військова лексика теж перестала розвиватися Тому П.Погребняк і виділяє окремо козацьку військову термінологію, традиції якої перемістилися в історичні спогади (легенди, пісні тощо). Боротьба, а тим паче збройна, перестала бути чинником не тільки національного самоствердження, а й самої національної психології. В українців, змушених з XVIII ст. воювати і вмирати за чужі інтереси, виробився своєрідний психічний антймілітарний комплекс. Про це свідчать численні народні пісні, зокрема рекрутські, - усі з дуже зниженим емоційним тонусом:

Ой не шуми, луже, дуже,

Ти, зелений гаю,

Не завдавай серцю жалю,

Бо я в чужім краю.

В чужім краю погибаю,

Як билина в полі.

Нема кому порадити

Головоньку мою.

Антимілітарного пафосу сповнена й творчість українських письменників. Пафос таких творів характеризували як виключно позитивний. У вірші маловідомого нині українського поета Ісидора Пасічинського (1853-1930) читаємо:

Годі з серцем погодити

Дивну зміну.

Яка ж зміна? Зараз скажу:

Там, в покою,

Дома, висів образ Спаса

Наді мною...

В головах тут гвер та шабля

Все кладеться...

Тому, бачу, і сон мене

Не береться...

Таким чином, треба було насамперед ідейно здолати в українцях той комплекс, що став уже особливістю українського національного характеру. Як відомо, у XIX ст. всі слов'янські народи (крім росіян) були несуверенними, однак це століття - це й час їхнього культурного, а згодом і політичного пробудження. Не маючи своїх держав, ці народи, зрозуміло, не мали й власних збройних формацій, однак, усвідомивши потребу в них, почали створювати різні спортивні й парамілітарні організації. На початку XX ст. такі організації з'явились і в Україні, точніше у тій її частині, що перебувала у складі Австро-Угорщини, - в Галичині та на Буковині.

Першою такою організацією в Україні було товариство "Січ", засноване 5 травня" 1900р. "Кирилом" Трильовським (1864-1941). Організоване воно було як гімнастично-протипожежне ("руханково-пожарне", якщо говорити мовою того часу), однак невдовзі перетворилося на масову парамілітарну організацію, що стала основою для перших у новітній українській історії військових формацій: УСС , Січових стрільців, Галицької армії тощо. Звідси і бере початок січова та стрілецька військова лексика.

Енергійна, імперативна мова команд і наказів чужинською мовою, очевидно, була особливо руйнівною для людської свідомості і самої психіки людини. Отже, важливо для національної свідомості не просто реагувати на команди, а реагувати на команди рідною мовою; це добре розумів К.Трильовський, який писав: "... йшло отже про те, щоб командну термінологію "Січей" можна було защепити всьому народові!"

Проблеми моворозвитку не є й не можуть бути суто мовознавчими; розвиток мови є похідним від етно- та націотворчого розвитку. За спогадами Миколи Угрина-Безгрішного, "східноукраїнські культурні діячі добре усвідомлювали, що можуть принести для кращої долі України товариства "Січ", козацькі традиції, козацькі бойові пісні в народніх масах, Мали нові прапори і ленти січовії..."

У цих товариствах українець насамперед знаходив своє національне "я", змінювалося його світовідчуття, світосприйняття й самоусвідомлення - національне й особистісне. Це засвідчує й пісня:

В кождім селі на Підгір'ю,

Гей, наша слава ходить в пір'ю!

Кождий хлопець, як та перла,

Гей, та співає "Ще не вмерла!.."

Отже, відроджувати треба не мову - це заняття, на нашу думку, і безплідне, і схоластичне; народ повинен насамперед боротися за право на свою ідентичність, на творення своїх власних форм життя, що сприятиме й органічному розвитку національної мови.

К.Трильовський, організувавши перші товариства "Січей", усвідомлював складність мовної проблеми. Однак не планував створення двомовних словників військової термінології з українською мовою в перекладній їх частині. Він розумів: потрібно відновити у психічному комплексі українця традицію боротьби, войовничості. Для нього самого визначальним став образ козака з "Пісні про Дзюбу" - тобто той пункт історії, на якому наші збройні традиції були перервані. Для органічної національної свідомості, безперечно, інакше й бути не може, яким би це анахронізмом не здавалося збоку. Ось як розумів цю проблему сам К.Трильовський: "Тим часом відродження якогось народу без нав'язання теперішньої роботи до минувшини, до традиції є прямо неможливим! Народ мусить пізнати колишню могутність своїх предків, щоби міг прийти до переконання, що й під цю пору може станути на рівні з другими народами на полі культурного і суспільного змагання! історичні традиції розбуджують віру в сили і надію на будуче; тому народ, який прямує до відродження, не може їх зректися".

Козацька термінологія природним способом проникає в лексику, що стала актуальною для нових січовиків: старшина (провідні члени товариства, що згодом в українському війську набуло значення "офіцер"), кошовий (керівник первинної організації "Січі"), осавул (його заступник), обозний, отаман, хорунжий (прапороносець, що згодом теж стало військовим званням) тощо. З розвитком організації й ускладненням його структури з'являється генеральна старшина - генеральний отаман, генеральний обозний тощо. Однак мовотворчість діячів січового руху не обмежувалася тільки актуалізацією старої козацької лексики. Наприклад, якщо в козацькому війську роль ад'ютантів виконували бунчужні або бунчукові товариші, то тут у цьому значенні з'являється новотвір прибічник. Потреби термінотворення призводять і до появи запозичень з інших мов; так, К.Трильовський від сербського слова чета створює похідне четар - керівник чети (на відміну від сербського четник - член чети). Деякі слова загальнонародної лексики в умовах організаційного життя, супроводжуваного різними ритуалами, теж набувають термінологічного значення: козацьке приречення (присяга), почесний стріл (салют) тощо. З розвитком нових форм життя постає потреба в новотворах, основою для яких теж є загальнонародна лексика; так, народне слово стрій "одяг" стає твірним для новотвору однострій "уніформа". Таким же чином використовується й лексика козацької доби: від слова лава (шеренга, спосіб шикування козацького війська) утворюється нове слово дволава - "двошеренговий стрій" тощо. Є ще один цікавий приклад словотворення, що виникає в умовах органічності самого життя. Коли трохи пізніше з'явилися стрілецькі організації, то в одного з провідних діячів стрілецького руху Дмитра Катамая (1886-1935) виникла ідея створення стрілецької шапки оригінального крою, що дістала назву мазепинка. Жива діяльність, ініціатива спричинили появу нового слова - так відбувається, коли мова розвивається природним способом унаслідок життєдіяльності її природних носіїв. Д.Катамаєві чи комусь із його кола здалося, що для номінації нової реалії підставою може бути прізвище гетьмана Івана Мазепи - принцип номінації, так би мовити, суто меморіальний, іншої мотивації тут немає. Однак цього виявилося досить, щоб слово, народжене в суспільне активній групі людей, стало загальнонародним.

Слова команд, командна лексика проникають у пісенну творчість січовиків:

Чи то буря, чи то грім,

Чи гуде хмаролім,

Що земля на сто миль стогне грізно?

Чути сурму...

"Позір!"

В ряд ставай, щоб не було запізно!

До речі, К.Трильовський і його однодумці чудово усвідомлювали роль пісенної пропаганди в реалізації їхніх намірів перетворення української людини. Доволі поширеним прийомом для них стало написання нових текстів на популярні в народі давні мелодії, Варто тільки порівняти самі назви (початкові слова) цих пісень, щоб збагнути революціонізуюче значення цієї діяльності січовиків. Так, на мелодію народної пісні "Не сам я ся оженив" Іван Харук-Семенів написав слова, що стали популярною січовою піснею "Гей же, браття-товариші, тримаймося разом". Віра Лебедова (псевдонім Костянтини Малицької) написала пісню "Не миритись, милі браття, а боротись нині нам", що її співали на мелодію пісні відомого у свій час галицького поета-москвофіла Івана Гушалевича "Мир вам, браття, всім приносим", яка тривалий час була для українців Галичини своєрідним гімном. На мелодію відомої пісні з "Наталки Полтавки" І. Котляревського "Де згода в сімействі" Дмитро Макогін написав слова пісні "Гей, хлопці-молодці", а Іван Петришин - "Наш меч і клич" ("У "Січі", у "Січі" єднаймось, брати!").

Розвиток січового руху спричинив створення першої української військової організації - "Українські Січові стрільці" (18 березня 1913 р.). За оцінкою К.Трильовського, це означало, що "українці започаткували організацію збройних сил народу і таким чином нав'язали перервану нитку славної військової традиції від часу зруйнування Запорозької Січі в р. 1775 царицею Катериною ІІ-ою!»

Д.Катамай писав: "Починаємо творити своє військо... Соток літ не було в нас цього! Традиції нема ніякої. Тому наша задача дуже тяжка. ... За нашу першу задачу вважаємо перетопити українську душу. Тип вічно нарікаючого, скривленого, ніколи не рішеного Українця мусить зникнути!".

Діячі січового і стрілецького руху добре усвідомлювали мовні, термінологічні проблеми. К.Трильовський у зв'язку з цим писав: "Треба було не тільки перекладати зміст військових підручників в ріжних мовах, але й творити зовсім нові в нашій мові технічні терміни!"

Отже, військові лексеми мають досить довгу та важку історію свого розвитку, зважаючи на ті перешкоди, які траплялися на їхньому шляху. Сьогодні у мовознавстві вони є невід’ємною складовою термінологічної лексичної системи, хоча частково і відносяться до архаїзмів.

Категорія: Історія української мови | Додав: damar (27.08.2012)
Переглядів: 1816 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]