Аристотелева ідея про нескінченність речей і обмеженість слів для їх позначення неодноразово модифікувалась у трактуванні мовознавців. Сьогодні маємо обґрунтовані твердження про кількісні та якісні зміни в мові. Наприклад, збагачення лексичної системи не тільки новими одиницями, а й новими значеннями, коли слово в актах вторинної номінації отримує новий денотативно-сигніфікативний зміст.

Оскільки мислення сприймає нові дані про дійсність через відомий запас інформації та з допомогою інваріантних ознак, виникає ситуація, коли виділене наукове поняття може (завдяки своїй подібності з побутовим) позначатися тим же знаком, що й останнє, а не спеціально утвореним терміном. Тобто здійснюється повторне використання номінативних одиниць, супроводжуване переосмисленням їх семантики. Нові термінологічні значення треба розуміти: 1) як факт мови, а не літературні тропи; 2) як значення, закріплені без тривалої еволюції; 3) як лексико-семантичний варіант значення того слова, на основі якого вони формуються; 4) як мотивовані загальновживаним значенням; 5) як такі, що не порушують семантичної єдності слова.

Нас цікавлять мовні одиниці, лексико-семантична структура яких має вихідне загальновживане значення і похідне – термінологічне. Це слова не зразок башта: 1) висока і вузька споруда багатогранної або круглої форми, що будується окремо, або становить частину будівлі, вежа; 2) військ. – верхня обертова частина корпусу танка або броньованого автомобіля; вишка на судні, в якій містяться гармати й кулемети.

Подібні двопланові одиниці виникають як наслідок розв’язання суб’єктом номінації завдання – позначити нові реалії, вичленовані теоретичним рівнем мислення, як відомо, в актах номінації складовими є три елементи: суб’єкт номінації (того, хто називає), мовний матеріал і об’єкт – реалія, що потребує назви. Номінацію спеціальних понять треба розуміти як свідому цілеспрямовану дію. Тому використання загальновживаних слів для позначення спеціальних понять в актах вторинної номінації – явище, детерміноване впливом екстралінгвістичних і психологічних факторів. Це взаємодія об’єктивного і суб’єктивного моментів термінологізації. Отримавши в термінології нову денотативно-сигніфікативну співвіднесеність (башта – частина будівлі і частина корпусу танка чи автомобіля), це словесні знаки з новим термінологічним значенням набувають нового ступеня суб’єктивності порівняно із загальновживаними словесними знаками первинної номінації.

Перенесення існуючих слів на нові поняття з допомогою асоціації за подібністю – явище метафоризації, а перенесення ознаки за суміжністю визначає сутність метонімізації.

Термінологічне значення визначає реалізацію нових падигмозначень. Так, за лексемою кінь в актах вторинної номінації закріпилося нове значення – „колода для гімнастичних вправ”, що передбачає функціонування слова в парадигматичному ряді: перекладина, кільця, колода, паралельні бруси, козел, стіл, оскільки дані одиниці мають спільну сему – „пристосування для тренувань”. Зоологічна ж назва кінь реалізує парадигмозначення в іншому ряді – кінь Пржевальського, тарпан, дикий осел. Шаховий термін кінь є членом нового парадигморяду: король, ферзь, тура, слон, пішак.

Як бачимо, асиміляція загальновживаних слів системами термінів внаслідок використання їх у процесі вторинної номінації є тим імпульсом, який зумовлює розвиток нових парадигмозначень.

Термінологічне значення передбачає нові розгалуження синтагматичних значень.

Діапазони лексичної сполучуваності при цьому у терміна і загальновживаного слова не збігається. Конкретизатори позначають ознаки, виділені з допомогою теоретичного мислення. Отже, синтагмозначення двопланових знаків у їх різній функціональній реалізації знаходяться у відношенні додаткової дистрибуції.

Одна загальновживана одиниця може використовуватися для позначення кількох наукових понять. Тому семантична структура слова охоплює вихідне загальновживане і декілька похідних термінологічних значень, наприклад: значення слова ядро в лексиці загального вжитку „внутрішня частина плоду (гороха, зерна, насіння), покрита оболонкою або шкарлупою”, а у геології це вже „внутрішня частина земної кулі, яка починається на глибині 2900 км від поверхні”, у фізиці – „важка, позитивно заряджена частини атома”, у біології – „складова частина рослинних і тваринних клітин”, у військовій справі – „кулястий суцільний заряд ударної дії в артилерії”, а у спорті – „важке металеве пристосування для штовхання, що має форму кулі”.

Подібне функціонування термінів призводить до розвитку міжсистемних омонімічних відношень.

Переосмислення одного й того ж загальновживаного слова у різних терміносистемах здійснюється за різними ознаками: „форма”, „функція”, „форма і функція”.

Використання загальновживаних слів у ролі термінів як результат процесів вторинної номінації має свою специфіку. Термінологічне значення продукується не будь-якому слову, а тому, яке вже реалізує свою номінативну функцію і позначає у мовній практиці певне поняття, що має асоціативну подібність з поняттям, що потребує імені. Тобто утворений на основі загальновживаного слова термін-семантично- мотивований знак.

Переосмислення значень загальновживаних слів під впливом термінології відбувається внаслідок використання мовних одиниць в актах прямої і опосередкованої вторинної номінації. При цьому в першому випадку (непряма вторинна номінація) терміни набувають властивості автосемантії (можуть позначати нове поняття незалежно від значень інших слів); в умовах опосередкованої вторинної номінації терміни характеризуються властивістю синсемантизації, оскільки своє нове значення в термінології вони реалізують з опорою на значення конкретизаторів. Формування термінологічних значень може мати системний характер, оскільки для позначення спеціальних понять використовуються одиниці конкретних тематичних груп.