Загальна характеристика топонімів - Сучасна українська мова - Українська мова - Каталог статей - Наша освіта
Головна » Статті » Українська мова » Сучасна українська мова

Загальна характеристика топонімів

Власні імена привертали увагу вчених із давніх пір. Історію їх виникнення, зв’язок із світоглядом і віруваннями людей, із навколишнім середовищем, із метаморфозами, які відбувалися навколо суспільства, вивчали і продовжують вивчати представники різних галузей науки – історії, географії, крає- і літературознавства, психології. У назвах зберігається інформація давно минулих часів і пам’ять про події недавнього минулого. Будь-яка назва – це свідок минулих століть.

Власні імена стають об’єктом пильної уваги насамперед лінгвістів, оскільки будь-яка назва є словом, що входить у систему мови, утворюється за її законами, підпорядковується наскільки це можливо, закономірностям, що існують у мові для загальних назв.

Суттю власної назви є внутрішня єдність загальних, одиничних і специфічних ознак. Вони (ці ознаки) виявляються, з одного боку, при конфронтації власних імен з апелятивами (або загальними назвами), а з іншого – в онімічному контексті (у контексті власних назв) при сполучуваності в системі однієї власної назви з іншими власними назвами. Таким чином обґрунтовується лінгвістичний і ономастичний статус власної назви.

Власна назва не пов’язана безпосередньо з поняттям. У неї немає загального значення, так само як у загальних назв відсутнє індивідуальне. Це представляється найбільш істотним у визначенні специфіки власних назв: без денотата(або позначуваного предмета) немає назви.

Серед усіх власних назв можна виділити назви об’єктів географічної оболонки землі –материків, країн, островів, гір, океанів, морів, озер, річок, держав, областей, міст, сіл, селищ, хуторів. Ці назви нерідко давалися автохтонним населенням певної території, для яких кожний із топонімів несе (або ніс) смислове навантаження.

По суті кажучи, серед власних назв найбільше всього топонімів.

Традиційно у науці про мову розрізняють топоніміку і топонімію:

Топоніміка (від грец.Τόπος — місце і ὄνομα (onoma) – ім’я, назва) –наука, що вивчає географічні назви, їх походження, смислове значення, розвиток, сучасний стан, написання і вимову. Топоніміка є інтегральною науковою дисципліною, яка розташована на стику трьох наук і використовує дані з трьох областей знань цих наук: географії, історії та лінгвістики.

Топонімія – сукупність географічних  назв певної території.

Предмет топонімії є топонім – назва окремого географічного місця (населеного пункту, річки, угіддя та ін.). Під географічною назвою мають на увазі слово або словосполучення, що служить для виділення іменованого ним об’єкту серед інших об’єктів: його індивідуалізації й ідентифікації.

Топоніму притаманні стійкість  форми і змісту та вмотивованість: при називанні того чи іншого об’єкта обов’язково існує реальна підстава. На територіях з давньою історією, тривалими процесами формування антропосфери (якою є і територія  України) багато топонімів з часом можуть перейти до категорії  палеотонімів – географічних назв, смислове значення яких не розкривається з мов зараз  існуючих на даній території етносу, або смисл і сенс назви втрачений за давністю часу, внаслідок процесів розвитку мовлення, через заміну  первинного значення більш простим і зрозумілим, але часто діаметрально  протилежним, та, зрештою, через „підміну образів”  – заміною первинно  мотивованого значення більш цікавим легендарно- вірогідним. Так топоніми здатні переходити з категорії  прозорих (із зрозумілим для звичайного мешканця значенням і вмотивованістю) до  непрозорих, із затемноненою мотивацією (ті географічні назви,  які сьогодні не мають зрозумілого значення – втратили його або незрозумілі,  але використовуються в якості імен географічних об’єктів).

Прозору мотивацію має, наприклад, місто Львів, яке заснував князь Данило Галицький у XIII ст. і назвав ім’ям свого сина Лева.

Є топоніми, етимологіяяких затемнена, наприклад р. Західний Буг, яка бере початок у Золочівському районі Львівської області. Науковці ще й досі сперечаються: звідки походить назва “Буг”.

Топоніми представляють клас власних імен, і з-поміж усього їх різноманіття виділяються своєю найвищою здатністю до індивідуалізації, що полягає у словесному виділенні певного об’єкта. Кожен народ протягом свого існування немовби оточує себе вербальними образами, закодовуючи в них частку свого буття, культури, традицій, способу мислення.

Отже, топоніми – це не тільки складова мовної системи, але й елемент існування нації, частка її менталітету, одиниця її культури.

Категорія: Сучасна українська мова | Додав: damar (04.04.2014)
Переглядів: 907 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]