Ж

ЖАНРИ ПЕДАГОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ – моделі організації мовлення у процесі навчання і виховання. Це конспект уроку, педагогічна рецензія, усне і писемне пояснювальне монологічне мовлення, розповідь учителя, навчальний діалог.

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В. Культура речи педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.-М.: Издат . центр "Академия", 2003.-С.65.

ЖАРГОН (фр. jагgоп, від галло-романського gargoneагеопе — базікання) — розмовна мова певної вузької соціальної чи професійної групи людей, об'єд­наних спільністю інтересів, занять, професійною діяльністю, соціальним станом; відрізняється від літературної мови специфічною лексикою і вимо­вою. Існує на основі певної мови. Наприклад, жаргон студентський. Див. жаргонізми.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.22.

 

З

ЗАКОНИ РОЗВИТКУ МОВИ – поняття, яке часто зустрічається в лінгвістичній літературі, але немає чіткого визначення.... Термін розвиток має два значення: 1. перехід мовної одиниці із одного стану в інший (наприклад, розвиток суфікса із самостійної частини мови); 2. процес пристосування мови до зростаючих потреб спілкування. Існують такі закони розвитку мови: натуралістичний напрямок в мовознавстві, Гумбольдтіанство, теорія стадіальності, внутрішні закони та ін.

Лингвистический энциклопедический словарь/ Гл. ред. В.Н. Ярцева, - М.: Сов. энциклопедия, 1990. – С. 159.

ЗАЯВА – мовленнєвий жанр офіційно-ділового стилю констатуючо-клопотального характеру. Текст заяви містить такі обов’язкові складові: 1)адресат (офіційна особа, установа чи організація, до якого звертаються); 2)відомості про того, хто подає заяву; 3)назва документа; 4) зміст заяви; 5)підпис особи, яка подає заяву; 6)дата.

Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.56.

ЗБАЛАНСОВАНІСТЬ – 1. Доведення до правильного співвідношення взаємно зв’язаних частин, сторін чого-небудь, народжень і витрат чогось. 2. Повна узгодженість, правильне співвідношення чого-небудь з чим-небудь.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. / Уклад. і головн. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТСР „Перун”, 2004. – 1440с.

ЗВИЧАЙ – повсякденний усталений спосіб (правило) поведінки, складений історично, на основі людських стосунків, у результаті багаторазового здійснення одних і тих же дій та усвідомлення їх суспільної значущості.

Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред. С.П.Павлюка. -2-ге вид., перероб. І доп. – К.: Знання. 2004. –С.567.

ЗВІТ – повідомлення про свою діяльність, виконання певної дорученої справи (усне або писемне), побудоване за певною схемою. Звіт – один із видів ділових паперів, документ, що фіксує результати певної роботи, дає змогу узагальнити, спрогнозувати подальшу діяльність, наприклад, звіт про педагогічну практику студента, звіт учителя про виконання навчального навантаження, роботу гуртка тощо.

   Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.56.

ЗВ’ЯЗНЕ МОВЛЕННЯ - це така мовленнєва діяльність, що становить єдине самостійне ціле, передає закінчену думку і членується на складові частини.

За терміном «зв’язне мовлення» в лінгводидактиці закріпилося три значення: 1) зв’язне мовлення – діяльність мовця, процес вираження думки; 2) зв’язне мовлення – висловлювання, текст, продукт мовленнєвої діяльності; 3) назва розділу методики розвитку мовлення: методика зв’язного мовлення – це методика переказів, творів та інших творчих робіт.

Зв’язне мовлення належить до складних і багатогранних мовних явищ. Воно здійснюється в усній і писемній, діалогічній (полі логічній), монологічний формах.

Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М.І.Пентилюк. – К., 2000.; Стельмахович М.Г. Система роботи з розвитку зв’язного мовлення в 4-8 класах. – К., 1981.

ЗВ’ЯЗНІСТЬ ТЕКСТУ (КОГЕЗІЯ) – наявність внутрішньотекстових зв’язків. Зв’язність ґрунтується на побудові наступних речень тексту в залежності від попередніх. Див. Категорії тексту.

ЗМІСТОВНІСТЬ МОВИ — комунікативна якість мови, що визначається інформаційним наповненням висловлюваного, відповідністю його темі по­відомлення.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.24.

ЗМІСТОВНІСТЬ МОВЛЕННЯ – глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Літера, 2000. – С.12.

ЗМІСТОВНО-КОНЦЕПТУАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ – різновид текстової інформації, яка породжується й інтерпретується шляхом складної синтетичної конденсації й когнітивної переробки змісту на підставі авторського задуму чи інтерпретаційного фільтру читача. З. і. повідомляє про індивідуально-авторське осмислення відношень змістовно-фактуальної інформації, розуміння зв’язків причини й наслідку представлених у тексті подій, усвідомлення їхньої значимості в житті людини й народу. З. і. є глобальною, перерваною, експліцитно-імпліцинтою, адже вона поширена в цілому тексті пунктирно і репрезентована піковими моментами вербалізації.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.167.

ЗМІСТОВНО-ПІДТЕКСТОВА ІНФОРМАЦІЯ – різновид текстової інформації, яка ґрунтується на вербальній організації тексту й формується шляхом її змістовної модифікації без збільшення знакового обсягу.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.167.

ЗМІСТОВНО-ФАКТУАЛЬНА ІНФОМРАЦІЯ – різновид текстової інформації, яка є повідомленням про факти, події, процеси, явища у текстовому, змодельованому авторською свідомістю світі. Оптимізує інформаційний баланс тексту й читача, оскільки вона легше сприймається, не потребує залучення допоміжної інформації, ґрунтується на досвідних знаннях адресантів, їхньому розумінні явищ дійсності.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.167.

ЗНАННЯ – перевірений суспільно-історичною практикою й підтверджений логікою результат процесу пізнання дійсності; адекватне відображення у свідомості людини у вигляді уявлень, понять, суджень, теорій. Невід’ємними якостями справжніх знань є широка ерудиція, мобільність, осмисленість, систематичність усвідомленість. Виступаючи складовою світогляду людини, знання значною мірою визначають її ставлення до дійсності, моральні погляди й переконання, вольові риси особистості й служать одним із джерел нахилів та інтересі в дитини, необхідною умовою розвитку її здібностей.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К.. 1997.

І

ІДЕАЛ – 1.Це найвища мета, до якої прагнуть люди і яка керує їхньою діяльністю. 2. Взірець досконалості.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. / Уклад. і головн. ред. В.Т.Бусел. – К.: Ірпінь: ВТСР „Перун”, 2004. – С.393.

ІДІОЛЕКТ (від гр. іdios — свій, своєрідний, особливий і (діалект), індивідуальний стиль - сукупність формальних і стилістичних особливостей, характерних для мови окремої людини. Властиві кожному мовцеві манера висловлюватись, спілку­ватись у різних ситуаціях, своєрідний словник.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.24.

ІМПЛІКАТУРИ МОВНОЇ ПОВЕДІНКИ – прагматичні складники змісту висловлення, що визначаються постулатами спілкування як найголовнішими й найбільш загальними комунікативними стратегіями, яків сприяють комунікативному співробітництву.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.178.

ІМПЛІКАЦІЯ - альтернативний вербальному невербальний спосіб передачі інформації, який ґрунтується на інтеграції вербальних засобів із досвідом, фондом знань комуні кантів, їхньою комунікативною компетенцією та сприяє оптимізації комунікативної взаємодії, взаєморозумінню. Імплікацію пов’язують із тенденцією до мовної економії. Називають потужним засобом компресії повідомлення тексту, доказом відсутності ізоморфізму між планом змісту та планом вираження мовного знака.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.179.

ІНДИВІДУАЛІЗАЦІЯ ПРОЦЕСУ НАВЧАННЯ – організація навчально-виховного процесу, за якої вибір методів, прийомів, темпу навчання здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей учнів, рівня розвитку їхніх здібностей до навчання.

І.п.н. на уроках української мови здійснюється в умовах колективної навчальної роботи з класом та в межах завдань і змісту освіти: усі учні повинні оволодіти знаннями, уміннями й навичками в обсязі, визначеному чинною програмою на підставі державного стандарту. Однак рівень підготовки й розвитку здібностей до навчання не в усіх школярів однаковий. Це й зумовлює необхідність І.п.н.

І.п.н, ґрунтуючись на глибокому знанні вчителем індивідуальних особливостей учнів, ураховує їхні нахили, інтереси і т.ін. метою І.п.н. є забезпечення ефективної роботи всіх учнів на всіх етапах навчання.

Значні можливості для реалізації І.п.н. надає комп’ютерне навчання.

   Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.60.

ІНДИВІДУАЛЬНА ЕТНІЧНА САМОСВІДОМІСТЬ – здатність ідентифікувати себе з певним етносом, відокремлюючися водночас від усіх інших етносів, усвідомлювати своє етнічне „Я” як неповторне, унікальне явище.

Нельга О.В. Теорія етносу. Курс лекцій: Навчальний посібник. – К.: Тандем, 1997. – С.18.

ІНКУЛЬТУРАЦІЯ – засвоєння людиною культурних норм. Цінностей, надбань певного угруповання, набуття культурної ідентичності, тобто усвідомлення своєї належності до певної культури шляхом ототожнення себе, свого світогляду, поведінки з культурними знаками, що дає змогу людині орієнтуватися в певному соціокультурному середовищі, упорядковувати власну життєдіяльність, передбачувати її наслідки, обирати той чи інший тип, манеру й форму спілкування.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.182.

ІНТЕГРАЦІЯ – (лат. integratio – поповнення, відновлення) – процес взаємодії різних галузей певних знань і відносно самостійних наук у вивченні сутності певного питання і функціонування у житті суспільства.

   Літературознавчий словник-довідник / Р.П.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ „Академія”, 1997. – С.313. (Nota bene)

ІНТЕГРАЦІЯ ЕТНОЛІНГВІСТИЧНА – процес взаємодії мовних та етнічних чинників у функціонуванні, розвитку, поповненні та відновленні мови.

   Літературознавчий словник-довідник / Р.П.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ „Академія”, 1997. – С.313. (Nota bene)

ІНТЕНСИВНІСТЬ МОВЛЕННЯ (від лат. іntensіо — напруження, поси­лення) — сила вимови звуків, слів, мовних тактів, що залежить від ампліту­ди коливань голосових зв'язок і пов'язана з особливостями мовного дихан­ня.

ІНТЕНЦІОНАЛ – правильне визначення поняття, пов’язане з категорією сутності предмета чи явища.

Лингвистический энциклопедический словарь/ Гл. ред. В.Н. Ярцева, - М.: Сов. энциклопедия, 1990. – С. 384.

ІНТЕНЦІЯ – спрямованість свідомості, мислення на будь-який предмет.

Краткий психологический словарь / Сост. Л.А. Карпенко; Под общ. ред. А.В.Петровского. – М.: Политиздат, 1985. – С.121.

ІНТЕРАКТИВНІСТЬ – текстово-дискурсивна категорія, представлена суб’єктно-об’єктно-суб’єктною взаємодією адресанта й адресата на підставі знакового континууму тексту, інтенцій, стратегій, тактик комунікації та програми адресованості повідомлення тексту.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.185.

ІНТЕРДІАЛЕКТ – міждіалектна переважно побутова форма існування мови, сформована на базі одного з групи близьких йому діалектів з їхніми можливими ознаками, що служить торговельним, військовим, культурним, судовим потребам змішаного складу населення певного регіону.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.185.

ІНТЕРЖАРГОН - сукупність жаргонізмів різних відкритих соціально-професійних груп, поширених в засобах масової комунікації або в художній літературі та претендує на статус загальнолітературної лексики. Інтержаргон характеризується стилістичною знижені тю, пейоративністю, може не містити вказівки на сферу вживання, служить для характеристики мовлення персонажів, створення гумористичного ефекту тощо. Є одним із джерел переходу жаргонізмів до літературної мови за умови позбавлення культурних, функціонально-стилістичних, оцінно-емотичних конотацій, можливо, зміни денотатного значення. Термін інтержаргон ототожнюють із соціолектом.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.185.

ІНТЕРВ’Ю – один із видів творів публіцистичного жанру: бесіда журналіста (письменника, психолога, соціолога тощо) з ким-небудь з метою отримання, збору інформації. Інтерв’ю класифікують залежно від форми організації тексту: І.- бесіда (діалог, побудований за принципом питання-відповідь), І. - розповідь (монолог, що має таку структуру: коротке повідомлення про тему інтерв’ю, його учасників, питання, що обговорювалися; текст І.), І. – замальовка (складається з І. – бесіди й обраної інформації, в якій розкривається портрет співбесідника); від особи учасника інтерв’ю: протокольні, інформаційні, портретні, проблемні анкетні.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.61.

ІНТЕРКАЛЯЦІЯ – вплив на рідне мовлення білінгвів елементів різних рівнів нерідної мови, якою він володіє, що сприймається як іншомовний акцент через розбіжність мовних систем. Інтеркаляція протиставлена інтерференції, що є зворотним впливом рідної мови на чужу, нерідну, якою володіє білінгв.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.186.

ІНТЕРЛІНГВІСТИКА – галузь мовознавства, що вивчає міжнародні, зокрема. І штучні мови як засіб спілкування народів світу.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.186.

ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ – слова або сполука, що існують у багатьох мовах з однаковим значенням, хоч оформлені згідно із закономірностями певних мов. До інтернаціоналі зів належать переважно терміни науки й техніки, економіки, літератури й мистецтва, суспільно-політичного життя тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.188.

ІНТЕРПРЕТАНТА – здатність адресата розуміти й інтерпретувати висловлення, текст, спрямована на успішність й ефективність спілкування.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.188.

ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ (від лат. іnter — між і ferens (ferentis) - той, що несе, приносить) - перенесення особливостей однієї мови на іншу, спричинене мовними контактами.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.26.

ІНФОРМАТИВНІСТЬ ТЕКСТУ – ритміко-мелодійний лад мови: послідовна зміна висоти тону, сили й часу звучання голосу, що відбиває інтелектуальний та емоційно-вольовий зміст мовлення. Навчання правильного інтонування мовлення лежить в основі розвитку в учнів навичок виразного читання, сприяє кращому розумінню як усного мовлення, так і письмового, активізує розумову діяльність школярів. Забезпечує підвищення їхнього інтересу до вивчення мови.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001.; Українська мова. Енциклопедія. – К., 2001.