М

МЕЙОЗИС – троп, що полягає в навмисному применшенні інтенсивності вияву ознаки або перебігу дії, розміру та кількості предметів, значущості чого-небудь.

Українська мова. Енциклопедія.-К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С.333.

МЕЛОДИКА - акустичний компонент звука, пов’язаний з частотою коливання напружених голосових зв’язок.

Українська мова. Енциклопедія. - К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С.689.

МЕНТАЛЬНИЙ ЛЕКСИКОН – складник мовної компетенції людини. Який містить знання словникового складу мови й зафіксованих за нормами номінативних одиниць смислів, що репрезентують інтеріоризовані у свідомості об’єкти та явища дійсності й концептуальну структуру внутрішнього рефлексивного досвіду.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.319.

МЕНТАЛЬНІСТЬ – національний тип світовідчуття („дух народу”), який ґрунтується на етнічних образах і символах (часто підсвідомих), що зумовлюють стереотипи поведінки, психічні реакції, оцінки певних подій чи осіб, ставлення до навколишньої дійсності.

   Лозко Г. Етнологія України. Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект. - К.: АртЕк, 2001. – С. 291.

МЕТОДИКА ВИКЛАДАННЯ ЛІТЕРАТУРИ – належить до кола педагогічних дисциплін і враховує загальні положення педагогічної науки. Вона дотична до літературної науки, таких її розділі як історія літератури, теорія літератури, літературна критика. Об’єктом дослідження методики викладання літератури є процес професійної підготовки майбутнього вчителя до викладання літератури в школі. Предметом дослідження методики викладання літератури є зміст, методи, прийоми, види і форми навчальної дальності, спрямовані на реалізацію освітньо-виховних завдань.

Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах: Підручник для студентів-філологів. – К.: Ленвіт, 2000.

МИЛОЗВУЧНІСТЬ — здатність фонетичної системи мови створювати мелодійність звучання. Милозвучність української мови досягається чергу­ванням окремих голосних і приголосних звуків, спрощенням у групах при­голосних, використанням паралельних морфологічних форм слів однаково­го значення, в тому числі й службових слів: у — в, з-із-зі, о-об, би-б тощо. Милозвучність є одним із засобів підсилення виразності мови худож­нього твору внаслідок досягнення гармонійного добору звуків у тексті. Цій меті служать звукові повтори різних видів, алітерації, асонанси, ритмічність мови, а також уникання важких для вимови чи неприємних для слуху спо­лучень звуків у фразі.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.36.

МІКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ – різновид комунікації. протиставлений монокультурній комунікації, який характеризується приналежністю співрозмовників до різних культур.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.348.

МІЖМОВНА ПОЛІСЕМІЯ – багатозначність, наявність кількох значень у мовній одиниці, характерне кільком мовам.

   Літературознавчий словник-довідник / Р.П.Гром’як, Ю.І.Ковалів та ін. – К.: ВЦ „Академія”, 1997. – С.560. (Nota bene)

МІЖМОВНІ КОНТАКТИ – вплив української мови на інші, а також інших мов на українську. Сягають ще праслов’янської доби. Сприяють запозиченню слів з інших мов.

Українська мова. Енциклопедія.-К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С.344.

МІЖОСОБИСТІСНЕ СПІЛКУВАННЯ – характерне для первинних груп, в яких всі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним.

Загальна психологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / С.Д.Максименко, В.О.Зайчук та ін.; За заг. ред. акад. С.Д. Максименка. – К.: Форум, 2000. – С.144.

МІЖПРЕДМЕТНІ ЗВ’ЯЗКИ – взаємне узгодження навчальних програм, зумовлене системою наук і дидактичною метою. Предмет «українська мова» тісно пов’язаний з літературою – мистецтвом слова. Скарбницею духовних цінностей, що сприяє розвиткові моральної, естетичної, комунікативної культури учнів, що демонструє учням зразки використання мовних засобів для висловлювання думок, почуттів, опису, зображуваного і т.ін.; з історією – виникнення і розвиток мов, значення слів, фразеологізмів та іншими предметами. Крім того, кожен навчальний предмет має свою систему термінів, що спирається на загальні лексичні закономірності.

Форми навчання в школі: Кн. для вчителя / Ю.І.Мальований, В.Є.Римаренко, Л.П.Вороніна та ін.; За ред. Ю.І.Мальованого. – К.. 1992.; Бєляєв О.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І. та ін. Методика вивчення української мови в школі. – К., 1987.

МІЖСТИЛЬОВА ЛЕКСИКА – нейтральна лексика.

Українська мова. Енциклопедія.-К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С.345.

МІМІКА (від гр. mіnікоs - наслідувальний) - рухи м'язів обличчя, які „вражають внутрішній душевний стан людини. Міміка є особливою образ­ною мовою для передачі різноманітних відтінків, почуттів, оцінок, ставлен­ця людини до подій і явищ суспільного життя.

МІТІГАЦІЯ – комунікативна стратегія, що передбачає пом’якшення мовленнєвої поведінки мовця відносно адресата з метою зниження ризику суперечки, згладжування відмови, втрати обличчя, запобігання або усунення конфлікту й підвищення ефективності комунікативних дій.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.351.

МОВА — 1.Система знаків із закодованими у ній результатами пізнання людиною дійсності (система правил), система специфічних національних особливостей, характеристик. Мова є найважливішим засобом спілкування людей, одним із компонентів духовної культури суспільства, продуктом со­ціального розвитку. Мова абстрактна, потенціальна, відтворювана. Вона не­розривно пов'язана з мисленням і служить не тільки засобом вираження думок, а і знаряддям думки, засобом формування і оформлення думки. Без мови неможливе існування суспільства. Існування мови виявляється у її функціонуванні в мовленні. Див. мовлення.

2.Складне суспільне явище, в якому розрізняють такі ознаки: а) найважливіший засіб людського спілкування та об’єднання людей у спільноту; б) засіб само ідентифікації й вираження ментальності нації; в) засіб формування й розвитку думки, здійснення пізнавальної діяльності.

Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001; Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.37.

МОВА ДИТЯЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ – мова оригінальної, перекладної художньої, художньо-наукової та художньо-публіцистичної літератури, орієнтованої на дитину.

Українська мова. Енциклопедія.-К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С.347.

МОВА ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ – мова преси, телебачення і радіо.

Українська мова. Енциклопедія.-К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С.348.

МОВА ЗОВНІШНЬОГО ВИГЛЯДУ ВЧИТЕЛЯ – жести, міміка, рухи, що супроводжують мовлення вчителя. Більшість з них відображає особливості темпераменту вчителя, засвоєну ним манеру спілкування Виконує такі функції: регулюючу (жестами, мімікою, рухами тіла вчитель керує поведінкою учня на уроці – палець біля губ – вимога тиші, рух долоні доверху – знак "встати"), вказівну (набір словесних педагогічних кліше, пов'язаних хз організацією діяльності учнів – рука в напрямку до учня – відповідай ти), образотворчу (рух рук, пальців використовується з метою доповнити значення слів, вказують на розмір, форму), реагуючу (рухи виступають засобом уставнолення контакту – вказівний палець доверху – це дуже важливо).

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В. Культура речи педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.-М.: Издат . центр "Академия", 2003.-С.77.

МОВА І СУСПІЛЬСТВО – одна із центральних проблем сучасної лінгвістики, пов’язана з дослідженням суспільного характеру появи, розвитку і функціонування мови, природи її зв’язків з суспільством, її соціальної диференціації відповідно до розподілу суспільства на класи і спільноти, соціальних відмінностей у використанні мови, функціональної різноманітності мови у зв’язку з різноманітними сферами її використання, взаємовідношення мов у багатомовних суспільствах, умов набуття однієї з мов функцій засобу міжнаціонального спілкування, форми свідомого впливу суспільств на мову.

Лингвистический знциклопедический словарь /Гл. ред. В.Н.Ярцева.— М.: Советская знциклопедия, 1990.— С.607.

МОВА-ОСНОВА (ГЕНЕАЛОГІЧНА) – (від грец. Genealogia -родовідна) класифікація мов групує мови світу за спільністю їх походження; встановлює історичну спорідненість мов на основі виявлення єдиного джерела (мови-основи, прамови), з якого всі вони походять.

Науковими спостереженнями доведено, що історична спільність живих і мертвих мов виникла внаслідок диференціації єдиного для них джерела. Цим спільним джерелом була мова-основа (прамова), припустимість існування якої доводиться застосуванням порівняльно-історичного методу до вивчення мовних явищ.

Загальне мовознавство. Початковий курс. – С.243.

МОВЛЕННЄВА КОМПЕТЕНЦІЯ – складова комунікативної компетенції; діяльність людини, спрямована на розуміння або створення тексту (усного чи писемного), що здійснюється в процесі мовленнєвої діяльності.

   Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.83.

МОВЛЕННЄВА СИТУАЦІЯ – сукупність поза лінгвістичних чинників, що зумовлює потребу у висловлюванні. М.с. може створюватися штучно на уроці з метою розвитку комунікативних умінь і навичок.

М.с. забезпечує мотивацію навчання української мови, стимулює мовленнєву активність учнів.

               Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.83.

МОВЛЕННЄВИЙ ВПЛИВ – мовленнєва дія адресанта. Керована цільовою установкою мовного спілкування. Спрямована на зміну поведінки. Психологічних станів, свідомості адресата, оцінки ним певного явища і т. ін.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.355.

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ – мікросистема національно-специфічних стереотипних стійких формул спілкування, прийнятих суспільством для встановлення контакту співрозмовників, дотримання або ж припинене спілкування.

М.е орієнтує на ті правила мовлення, за якими досягається ефективне спілкування.

Правила М.е. залежить від конкретних ситуацій, до яких відносять знайомство, вітання, прощання, вибачення, прохання, поздоровлення, запрошення, пропозицію, пораду, згоду, відмову, співчуття, комплімент, схвалення.

Кожна ситуація вимагає використання характерних для неї мовних засобів. Наприклад, згоду висловлюємо за допомогою формул: Будь-ласка! З радістю! (із задоволенням). Відмову – на жаль, не можу.

Для мовленнєвого етикету важливими є й певні заборони: голосно говорити, надміру жестикулювати, штовхати співрозмовника, смикати за одяг, плескати по плечу, нашіптувати щось одному в присутності кількох співбесідників, нагадувати людині про її вік, фізичні вади; говорити суржиком, виражати своє ставлення до чогось вигуками ага, угу, ой та ін., вживати слова до дідька, біс і под., повторювати слова жах, страх, Боже, називати конкретну людину займенниками (він, вона).

Найголовніші вимоги М.е.- ввічливість, уважність, чемність, стриманість співрозмовників – людина засвоює з дитинства й користується ними протягом усього життя. Це має бути нормою поведінки кожного.

   Словник-довідник зукраїнської лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.84.

МОВЛЕННЄВИЙ ЖАНР – одиниця мовлення як системно організованої репрезентації мови, дискурсивний інваріант, зразок ідеальної природи, що характеризується певним тематичним змістом, композиційною структурою, відбором фонетичних, лексико-фразеологічних, граматичних, стилістичних засобів й інтенційно-прагматичними особливостями.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.356.

МОВЛЕННЄВІ ПОМИЛКИ – невмисні відхилення мовлення від норм мовної системи й узусу сфери спілкування, стилістичних норм, не викликані зміненими станами свідомості, патологією.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.359.

МОВЛЕННЄВІ УМІННЯ – уміння аналізувати тексти-взірці різних типів і стилів мовлення, визначати функції мовних одиниць у тексті, створювати власні висловлювання відповідно до мовленнєвої ситуації.

   Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.85.

МОВЛЕННЯ – процес реалізації мовної діяльності, єдиний об’єктивний прояв мови.

Українська мова. Енциклопедія.-К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С.356.

МОВЛЕННЯ ВНУТРІШНЄ – використання у процесах розумової діяльності відображення мовних знаків-слів і речень – без вимовляння їх уголос і без письмової фіксації.

Українська мова. Енциклопедія.-К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С. 357.

МОВНА ДІЯЛЬНІСТЬ - сукупність психофізіологічних дій організму людини, які спрямовуються на сприймання і розуміння мови або пород­ження її в усній чи писемній формі. Мовна діяльність зв'язана з психічною діяльністю особистості, з розвитком її інтелекту й емоцій (почуттів). Типи мовної діяльності: говоріння, слухання, письмо, читання. У лінгвістичній літературі поряд з терміном мовна діяльність послуговуються термінами мовленнєва діяльність, комунікативна діяльність, словотворча діяльність, номінативна діяльність, тезаурусна діяльність, мовленнєво - мислительна діяльність, рольова діяльність, діяльність мови.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.37.

МОВНА КАРТИНА СВІТУ – засіб пояснення знань про світ; представлення предметів, явищ, фактів ситуацій дійсності, ціннісних орієнтирів, життєвих стратегій і сценаріїв поведінки в мовних знаках, категоріях, явищах мовлення, що є семіотичним результатом концептуальної репрезентації дійсності в етносвідомості.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.365.;Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.85.

МОВНА КОМПЕТЕНЦІЯ – здатність ідеального мовця володіти абстрактною системою мовних правил. К. протиставляється мовленнєвому виконанню (performanse).

МОВНА НОРМА – це той словесний варіант у сфері вимови, зловживання, який закріплений практикою і рекомендований до вжитку як обов’язковий. М.н. виконує роль своєрідного „мовного фільтра” і визначає, що правильно, а що неправильно, рекомендує одні мовні засоби й відкидає інші.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.43.

МОВНА ОСОБИСТІСТЬ - це такий носій мови, який добре володіє системою лінгвістичних знань (знаю поняття і відповідні правила), репродукує мовленнєву діяльність, має навички активної роботи зі словом, дбає про мову і сприяє її розвитку.

М. о. – мовець, який забезпечує розширення функцій мови, творення україномовного середовища в усіх сферах суспільного життя, виявляє природне бажання повернутися у повсякденному спілкуванні до рідної мови, до відродження культури, традицій народу, до вироблення зразків висококультурного інтелектуального спілкування літературною мовою.

   Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.38;. Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.85.

МОВНА ПОЛІТИКА — 1. Система заходів свідомого впливу держави на соціальний статус мови як засобу комунікації, на функціонування мови в усіх сферах життєдіяльності соціуму. Правова держава повинна гарантувати всіма юридичними, соціально-економічними, культурними, освітніми нор­мами розвиток національної мови й культури. 2. Заходи держави щодо розв’язань питань розвитку мови у соціумі, країні. Особливої ваги набуває мовна політика в найтехнічніших державах у зв’язку з освітою, створенням інформаційного простору, який забезпечує національну цілісність і безпеку держави. До мовної політики належать питання мовного планування, актуальні для країн, що тривалий час перебували у складі імперій і в яких культивувалася як соціально престижна мова метрології. Оцінка рівня розвитку мови і її здатності обслуговувати всі сфери життя соціуму, виступати важливим складником розвитку національної культури, освіти залежить від здійснюваної в державі мовної політики. Вона визначає також діяльність у галузі культури мови.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.38; Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – 90 с.

МОВНА СВІДОМІСТЬ - структуроване поняття, що складається з та­ких компонентів: а) мова як національна самоідентифікація особистості (цей показник виявляється не завжди чинним, правомірним), б) мова як карти­на світу, як відбиття природного стану існування її носіїв; в) мова як про­сторовий і часовий вимір національної культури; г) мова як видимий, наоч­ний знак і універсальний засіб єдності етносу.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.39.

МОВНА СИТУАЦІЯ – ситуація взаємодії різних мов чи різних форм існування однієї мови і певній державі чи регіоні з огляду на їхню функціональну специфіку й ареал поширення.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.371.

МОВНЕ ВИХОВАННЯ — виховання мовної особистості на ґрунті рідної мови, на основі мовних знаків національної культури. Мовне виховання не обмежується рамками шкільної чи вузівської освіти, а триває доти, доки є чинною мовна діяльність людини. Метою і змістом мовного виховання є вироблення свідомого ставлення до питань мовної культури, мовної по­літики.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.39.

МОВНЕ ЖИТТЯ – сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання відносин у країні або на розвиток у певному напрямі мовної системи.

Українська мова. Енциклопедія. – К.: Видавництво „Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана”, 2004.

МОВНЕ ОТОЧЕННЯ - соціолінгвістична ситуація, у якій розвивається мовна здатність дитини. Мовне оточення включає батьків, старших родичів, братів і сестер, вихователя й однолітків у дитячому садку, друзів та знайомих родини, церковні установи. ЗМІ тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.373.

МОВНЕ СЕРЕДОВИЩЕ - етнічні, соціальні, територіальні й ін. умови користування певною спільнотою відповідними формами існування мови чи різними мовами.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.373.

МОВНИЙ ПОТІК – суцільне мовлення, безперервна мовна діяльність, що утворює взаємопов’язану послідовність звуків, слів, словосполучень, висловлень.

Українська мова. Енциклопедія.-К.: Українська енциклопедія ім. М.Бажана, 2004.-С.363.

МОВНІ УМІННЯ – готовність до виконання теоретичної або практичної дії на основі засвоєних знань з мови. мовні уміння виявляються у процесі спостереження над мовними явищами, виконання різних видів розбору, списування з певними завданнями, конструювання слів, словосполучень і речень.

М.у. виявляються на різних рівнях мови: фонетичні і графічні, словотворчі, граматичні, лексичні і стилістичні. Унаслідок тренування М.у. стають навичками, автоматизуються. У шкільному курсі української мови учні оволодівають такими уміннями: читати, тобто розрізняти букви, співвідносити їх зі звуками, поєднувати звуки у склади і слова. Вимовляти без помилок і швидко читати надрукований текст, розуміти прочитане; уміння писати, тобто правильно і швидко переводити звуковий текст у буквенні комплекси, дотримуючись правил орфографії і пунктуації, знахо