П

ПАРАВЕРБАЛЬНІ ЗАСОБИ КОМУНІКАЦІЇ – супровідні для вербального мовлення знакові засоби, що відіграють значну роль у процесі спілкування, зокрема, реалізують протишумову програму мовлення, доповнюють й уточнюють його, надають емотивності й експресивності і т. ін.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.441.

ПАРАГРАФ - частина тексту, що становить певну цілість.

Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Д.Г.Гринчишин. Л.Я. Гумецька, В.Л.Карпова та ін. – К.: Рад. школа, 1978. – С.179.

ПАРАДИГМА – (від гр.. paradeigma – зразок) - система форм словозміни окремого слова або група слів, що відображає тип формотворення для певної часини мови; 2) сукупність усіх форм словозміни одного слова.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.120.

ПАРАДИГМАТИКА – 1) один із аспектів системного вивчення мови, який ґрунтується на виявленні й протиставленні парадигматичних і синтагматичних. Або лінійних, відношень між одиницями мови; 2) галузь граматики, яка вивчає сукупність парадигм у морфології, синтаксисі, словотворі тощо; система парадигм.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.120..

ПАРАЛІНГВІСТИКА – мовознавча галузь, що вивчає пара вербальні засоби комунікації, їхні типи, семіотичну природу, функції , походження, зв’язок із вербальними засобами мовлення і т. ін.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.445.

ПАРЕМІОЛОГІЯ – розділ філології, що займається вивченням філології.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С. 121.

ПАРОНІМИ – схожі за формою споріднені та неспоріднені слова, що розділяються своїм значенням: адрес – адреса, ефект – афект, уява – уявлення. У вузькому розумінні паронімами називають спільнокореневі слова однакової морфологічної категорії, значення яких часто сплутують через близькість звучання. Це зумовлює розгляд паронімів як категорії культури мови. Пароніми є важливим стилістичним засобом для створення каламбурів, антитез тощо. Вони широко використовуються у поетичній віршованій мові.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.121.

ПАРЦЕЛЯЦІЯ – членування речення, при якому зміст висловлювання розкривається не в одній. А в двох чи кількох інтонаційно-смислових мовних одиницях. Розташованих одна за одною після розділової паузи.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.122.

ПАСИВНИЙ СЛОВНИК – слова і вирази, зрозумілі, знайомі мовцеві, але рідко вживані ним у звичайному мовному спілкування. Багато слів пасивного словника тільки тоді виникають у свідомості, коли їх доводиться читати або чути від інших.

ПАУЗА – (лат. pausa, від гр. pauses – припинення, зупинка в мовленні) - коротка перерва в мовленні, у звучанні музичного твору; один із елементів інтонації, що бере участь у звуковій організації речення та його частин (членуванні, виділенні відокремлених членів тощо). Пауза може бути синтаксична. Попереджувальна, розділова.

Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Д.Г.Гринчишин. Л.Я. Гумецька, В.Л.Карпова та ін. – К.: Рад. школа, 1978. – С.181.; Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.122.

ПЕДАГОГ – особа, яка займається викладацькою й виховною роботою; дослідник проблем виховання, освіти й навчання.

Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Д.Г.Гринчишин. Л.Я. Гумецька, В.Л.Карпова та ін. – К.: Рад. школа, 1978. – С.181.

ПЕДАГОГІКА – наука про навчання й виховання підростаючого покоління. У системі педагогічних наук виділяють такі основні галузі: методологія педагогіки, теорія навчання, теорія виховання, теорія управління освітою, методика навчання, дошкільна педагогіка, соціальна педагогіка, порівняльна педагогіка.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К., 1997.

ПЕРЕКАЗ – вид роботи з розвитку мовлення, що передбачає відтворення змісту сприйнятого на слух або прочитаного тексту.

Виділяють такі види переказів: за характером: близькі до тексту, творчі, навчальні, контрольні, із завданням і без нього; за функціональним типом: розповіді, описи, роздуми; за повнотою викладу: детальний, стислий, вибірковий, повний.

   Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.98.

ПЕРЕКЛАД – 1) цілеспрямована лінгвопсихоментальна діяльність особистості перекладача як рекреативної системи, що поєднує водному перетворювальному процесі дві фази: інтерпретацію оригінального тексту та породження на підставі цієї інтерпретації тексту-перекладу. Перша фаза передбачає рефлексивне розуміння перекладачем світу смислів адресанта оригінального тексту, його програми інтерпретації для читача оригіналу, ступеня цінності текстової інформації та співвіднесеності її з вихідною культурою й буттям. Друга фаза перекладу є зіставленням внутрішньо висловленої рефлексії перекладача з кодом іншої мови з урахуванням універсуму іншої культури й інтерріоризованого буття іншого етносу, що є підґрунтям для створення тексту.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.445.

ПЕРЕМИКАННЯ КОДІВ – комунікативна стратегія переходу адресанта на мовний регістр адресата з метою досягнення кооперативного результату. Те саме, що й мовна конвергенція.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.456.

ПЕРФОМАТИВНІ НЕВДАЧІ – випадки мовленнєвих актів, коли зміст комунікативної спрямованості перфомавтивного висловлення, що позначає намір мовця відносно адресата, не відповідає очікуваним діям адресата, у результаті чого його реакція не є адекватною.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.461.

ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ – форма мовлення; вид мовленнєвої діяльності, що передбачає графічне оформлення інформації. П.м. заздалегідь підготовлене, розраховане на зорове сприйняття, здебільшого монологічне, не залежить від реакції адресата. Викладаючи власні думки на письмі, автор може повертатися до них, виправляти, перефразовувати, доповнювати.

У школі розвиток П.м. реалізується через написання письмових робіт.

   Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.99.

ПІДРУЧНИК – книга, в якій викладаються основи знань з навчального предмета на рівні сучасних досягнень науки й культури. Підручник повинен відповідати програмам і завданням певних навчальних закладів, віковим особливостям учнів. Підручник привчає дітей до самостійної роботи над книгою в класі та вдома, дає змогу закріпити набуті знання, забезпечує систематичне повторення матеріалу.

Олійник І.С. та ін. Методика викладання української мови в середній школі. – К., 1989.; Караман С.О. Методика навчання української мови і гімназії. – К., 2000.

ПЛАН – коротка програма на етапі підготовки до роботи. План може бути внутрішнім, усним чи письмовим, простим або складним. Пункти плану можуть мати форму питань, цитат. Навчання складати план починається зі складання плану готової розповіді, статті, далі – самостійно. Складений план може доповнюватися, перероблятися у процесі складання зв’язного висловлювання.

Білоусенко І.П. та ін. Учіться висловлюватися / І.П. Білоусенко, Ю.О.Арешенков, Г.М.Віняр та ін. - К.. 1990.; Синиця І.О. Психологія усного мовлення учнів 4-8 класів. – К., 1974.

ПЛЕОНАЗМ (від гр. рlеоnаsmos — надмірність, перебільшення) — 1) багатослів’я, зворот, який містить у собі зайві слова з однаковими чи близьки­ми значеннями. Наприклад: у грудні місяці, моя автобіографія, перший де­бют, головний пріоритет; 2) стилістична фігура, яка будується як нагромадження синонімічних висловів, утворених з близькозначних слів. Наприклад:

І як приступить журба невсипуща

Та до серденька твого, —

Тая росиця цілюща—живуща

Буде живити його.

(Леся Українка)

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.49.

ПОГЛИБЛЕНЕ ВИВЧЕННЯ – це навчання предмета, що, на відміну від загальноосвітнього, охоплює частину школярів, які проявляють підвищений інтерес до предметів філологічного циклу та прагнуть поглибити коло своїх знань, тобто набути знання понад програму.

Ґрунтом для П.в. є загальноосвітній курс української мови. Зміст поглибленого визначається спеціальними програмами, однак до системи філологічної освіти у школах із П.в. української мови і літератури належать, крім основних дисциплін, різноманітні факультативи, спецкурси, наприклад: „Риторика”, „Стилістика”, „Старослов’янська мова”, „Культура спілкування” та ін.

   Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.101.

ПОЛІЛІНГВІЗМ – багатомовність як ознака мовної ситуації країни, регіону чи мовного стану індивіда. Тобто володіння особистістю або певною групою, представників етносу кількома мовами.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.468.

ПОЛІСЕМАНТИЗМ – наявність у семантичній структурі мов одиниці двох і більше значень, тобто віднесеність її до двох чи більше об’єктів позначення. Полісемія – органічна властивість людської, природної мови, яка з одного боку відображає характер і хід пізнання та „мовного освоєння” дійсності шляхом асоціативних процесів,, а з другого – є свідченням спільності мислення і мови до позначення нескінченного світу відносно обмеженою кількістю матеріальних мовних оболонок. Між значенням полісемічної одиниці наявний той чи інший семантичний зв’язок. Це можуть бути відношення: 1) вихідного і похідного значень, які виникають унаслідок дії різних семантичних процесів – метонімії, метафори та ін. 2) похідних значень, що співіснують паралельно, коли вихідним виступає значення іншої одиниці і семантичний зв’язок між ними опосередкований останнім а) внаслідок паралельних словотворчих актів на базі однієї, або навіть кількох спільнокореневих твірних одиниць: телятник (приміщення для телят, і той, хто доглядає за телятами), дровітня (приміщення для дров, і колода, на якій рубають дрова). б) внаслідок перенесення полісемантичної твірної основи на основу похідної одиниці (теплий і холодний – вода, вітер і зустріч, колір).

Полісемія найширше виявляється в лексиці, що пояснюється індивідуальнішим, поширенішим характером лексичних значень порівняно з іншими типами мовного значення і, відповідно, їх більшою кількістю та різноманітністю. Наприклад, у сучасній українській мові у слові іти виділяється 30 значень (або лексико-семантичних варіантів), у справа – 9, високий – 9. За підрахунками дослідників, у сучасній українській літературній мові серед полісемічних іменників слова з двома лексико-семантичними варіантами становить близько 68%, з трьома – близько 20%, з чотирма – близько 8%, з більшою кількістю – до 4%.

Розпад полісемії веде до утворення омонімії.

ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНО-МОВНА – спеціалізована мова, елементи якої запозичені з мови повсякденного ужитку, але певним чином переосмислені, включені в інші, непобутові контексти, і передбачають інший спосіб оперування ними.

Українська мова. Енциклопедія. –К.: Видавництво ім. М.П.Бажана. – 2004.

ПОЛІТИЧНА ЛІНГВІСТИКА – галузь мовознавства, спрямована на дослідження мовних засобів політичної сфери спілкування, політичної комунікації маніпулювання, взаємодії мови, ідеології та влади. Політична лінгвістика є міждисциплінарною галуззю, що інтегрує теоретичний потенціал теорії мовної комунікації, лінгвоконцептології, дискурсології, лінгвістики тексту, соціолінгвістики з доробком політології, філософії, риторики, наратології тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.469.

ПОРІВНЯЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ ЛІТЕРАТУР - метод вивчення літератур шляхом їх зіставлення. Уперше запропонований представниками школи запозичення (компаративізму). У процесі розвитку літературознавства удосконалився і став надбанням сучасної методології. Порівняння може здійснюватися на різних рівнях: зіставлення художніх напрямів, стилів, ідей жанрів, споріднених літератур, окремих творів. Важливе значення має вивчення взаємозв’язків споріднених літератур, особистих контактів між письменниками.

Сучасний словник літературознавчих термінів. – Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

ПОРОДЖЕННЯ (ПРОДУКУВАННЯ) МОВЛЕННЯ – складний інтенційно, інтерактивно й ситуаційно зумовлений психічний процес формування висловлення на підставі мовної здатності людини, її мовної, комунікативної й культурної компетенції.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.475.

ПОСІБНИК – книга, в якій викладаються основи знань з певного навчального предмета на рівні сучасних досягнень науки. Для кожного типу навчальних закладів виділяються посібники для ширшого, глибшого наукового вивчення курсу. В основному посібники рекомендовані студентам, учителям, а також усім тим, хто детально вивчає чи цікавиться предметом.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К., 1997.; Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник. Кол. авторів за ред. М.І.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003.

ПОСЛІДОВНІСТЬ МОВЛЕННЯ – логічність та лаконічність думки.

Шевчук С.В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – К.: Літера, 2000. – С.12.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА – складова частина навчальної програми певного курсу, у якій, посилаючись на чинні програми, державні документи про освіту, автори дають характеристику структури програми, визначають основні завдання вивчення курсу та подають методичні рекомендації щодо їх реалізації.

Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник. Кол. авторів за ред. М.І.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003.- С. 104.

ПРАВИЛЬНІСТЬ МОВЛЕННЯ - повна відповідність мовлення нормам літературної мови, одна з основ мовленнєвої культури.

Дудик П.С. Стилістика української мови Навчальний посібник. – К.: Вид. центр „Академія”, 2005. – С. 362.

ПРИНЦИПИ НАВЧАННЯ – основні вихідні положення теорії і практики навчання. виділяють загально дидактичні, на яких базуються цільовий, змістовий, діяльнісний, та результативний компоненти освіти; лінгводидактичні, основні положення функціонально-технологічної організації вивчення мови, які мають у своїй основі загально дидактичні принципи, та власне методичні, що випливають із специфіки навчального предмета.

Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003. – С.106.

ПРОБЛЕМНА СИТУАЦІЯ – ситуація, яка виникає тоді, коли в учнів для успішного розв’язання певного пізнавального (пошукового) завдання не вистачає потрібних знань. В її основі лежить суперечність між тим, що учні знають, і тим, що вони потрібні знати. Ця суперечність – своєрідна рушійна сила навчального процесу. Завдяки їй створюються умови для активного засвоєння учнями нового матеріалу. Створення системи П.с. у навчальних цілях є сутністю проблемності навчання.

   Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.106.

ПРОБЛЕМНЕ НАВЧАННЯ – така навчально-виховна система, в якій постійно створюються проблемні ситуації. П.н. мови – один з типів розливального навчання, істотною відмінністю якого є розвиток творчого мислення і мовлення як єдиного процесу. Суть П.н. полягає в пошуковій діяльності учнів, що починається з постановки питань, розв’язання проблем і проблемних завдань, закладених у навчальних програмах і підручниках, у проблемному викладі й поясненні знань учителем, у різноманітній самостійній роботі учнів. У проблемному запитанні завжди прихована суперечливість. Усвідомлена суперечність –одна сторона проблемної ситуації. Застосування П.н. сприяє творчій діяльності учнів і формуванню творчих здібностей. Велике значення має мотиваційна сторона проблемної ситуації, наявність в учня такого рівня знань мови і мовленнєвих умінь і навичок, який би був достатнім, щоб почати пошук відповіді на нові питання і способу виконання практичних завдань.

Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.106.; Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. - К., 1997. Львов М.Р. Словарь - справочник по методико русского языка. - М., 1988. Скуратівський Л.В. Пізнавальні завдання з рідної мови. - К., 1987.

ПРОБЛЕМНИЙ ВИКЛАД ЗНАНЬ – метод навчання, при якому вчитель ставить проблему, створюючи проблемну ситуацію, вказує шлях до їх розв’язання. Технологія П.в.з. має такий вигляд: учитель формує проблему, виявляє внутрішні протиріччя, які виникають, а під час її розв’язання, міркує, висловлює припущення, обговорює його, дозволить істинність, формує висновок, залучаючи до цих дій учнів. Учитель таким чином розкриває учням шляхи і способи наукового мислення, спонукає їх до активної участі в науковому пошуку.

 Прийоми застосування П.в.з. з української мови різні: застосування мовного аналізу, елементи лінгвістичного експерименту, історичні екскурси при вивченні фонетики і граматики, порівняння мов, етимологічний аналіз слів, введення алгоритму тощо. Елементи П.в.з. можуть уводитися в відповіді учнів, що забезпечує розумовий їх розвиток.

   Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.106.

ПРОСТОРІЧЧЯ – сукупність засобів усного мовлення, які не мають системного характеру, не є внормованими, характеризуються грубуватістю й факультативністю вживання переважно неосвіченими носіями мови у побутовій сфері спілкування.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.504.

ПРОТИРІЧЧЯ – стан, при якому що-небудь одне виключає друге, несумісне з ним, протилежне йому; несумісність чогось з чимось; відсутність згоди між ким-небудь; суперечність.

Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Д.Г.Гринчишин. Л.Я. Гумецька, В.Л.Карпова та ін. – К.: Рад. школа, 1978. – С.223.

ПРОФЕСІЙНЕ ЧИТАННЯ – звернення до текстів, що містять фахову інформацію.

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В. Культура речи педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.-М.: Издат . центр "Академия", 2003.-С.22.

ПСИХОЛІНГВІСТИКА — 1.Розділ мовознавства, що вивчає процеси мовотворчості, сприйняття і формування мовлення та співвіднесеність цих процесів із системою мови. Психолінгвістика вивчає зв'язки між змістовою Стороною мови і суспільним мисленням, суспільним життям мовного колек­тиву як необхідну умову проникнення у природу лінгвістичних одиниць. 2. Наука, що вивчає закономірності мовленнєвої діяльності. П. Досліджує мовленнєву поведінку людини, описує моделі процесу мовлення, операції, дії, які відбуваються у процесі мовленнєвої діяльності (слухання, писання, говоріння, читання), визначає, які мовні одиниці й у якій послідовності беруть участь під час кодування інформації (говоріння, писання) та декодування (слухання, читання). П. Вивчає зв’язки між змістовою стороною мови й суспільним мисленням, суспільним життям мовного колективу як необхідну умову проникнення в природу лінгвістичних одиниць. Лінгводидактика спирається на ці досягнення П.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.53;Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.108.

ПУНКТУАЦІЙНІ НОРМИ – це система загальноприйнятих правил уживання розділових знаків.

Словник – довідник з культури української мови / Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К.: Знання, 2004. – С.11.

ПУРИЗМ (від лат. purus— чистий) — надмірне прагнення до очищення літературної мови від іншомовних запозичень, неологізмів, а також нама­гання вберегти літературну мову від проникнення лексичних чи граматичних елементів, які стоять за межами норми (розмовних, просторічних, діалект­них та ін.). Позитивною рисою пуризму є піклування про самобутній розвиток національної літературної мови і літератури, звернення до багатств рідної мови, використання її лексичних і словникових надбань. Наприклад, у науково-технічній літературі без потреби вживаються слова іншомовного похо­дження, які краще замінити рівнозначними, більш зрозумілими: імпеданс-повний опір, реактанс — реактивний опір, блічкер — покажчик, фідер —лінія.

Негативним у пуризмі є відмежування від закономірних інтер­національних зв’язків між народами і мовами, намагання звільнитися від того, що вже засвоєно мовою, суб'єктивне прагнення нав'язати мові штуч­но створені слова замість чужомовних. Наприклад, були створені такі терміни: тягунець (магніт), притичка (штепсель), цідило (фільтр), хитник (маятник), стіжок (конус), неділка (атом).

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.54.