Р

РЕГІОНАЛЬНИЙ КОМПОНЕНТ – систематичне і послідовне впровадження в навчальний процес місцевого мовного компоненту.

На уроках української мови використовується матеріал (зв’язні тексти, словосполучення, речення), тематично орієнтований на природу, економіку, матеріальну й духовну своєрідність краю, з метою ілюстрації певних теоретичних положень, спостереження й аналізу мовних явищ і т. ін.

Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.109.

РЕЗЮМЕ (АНОТАЦІЯ) – короткий виклад змісту книги, статті, призначення якого проінформувати читачів про практичне використання роботи. Написання резюме – це один із видів вправ із розвитку зв’язного мовлення.

Словник-довідник української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.110.

РЕЙТИНГ – оцінка якогось явища за заданою шкалою. У педагогічних науках рейтинг служить основою для побудови різноманітних шкал оцінок, зокрема під час оцінки різних сторін навчальної діяльності.

Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. - К., 1997.

РЕТІАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ - різновид вербальної комунікації за способом адресованості, що характеризується адресованістю будь-якому адресатові. Ретіальна комунікація є над персональною комунікацією та протиставлена аксіальній комунікації, яка характеризується адресованістю конкретній особі чи особам. Р. к. ототожнюється з масовою.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.513.

РЕФЕРАТ – короткий виклад основних положень учення наукової праці, дослідження або змісту роботи. Реферат повинен дати уявлення про характер роботи, методику, проведення дослідження, його результатів. В основі реферату лежить процес реферування. Основні компоненти реферату: заглавна частина (бібліографічний опис, прізвище автора, вихідні дані тексту, обсяг сторінок); реферативна частина (включає в себе основну інформацію джерела); довідковий апарат.

За видами інформації та способу викладу реферати поділяються на інформативні. Індикативні, аспектні, пофрагментні, авторські. Мова реферативного тексту характеризується загальними для наукового стилю рисами: ясністю, точністю, логічністю і доказовістю.

Білоусенко І.П. та ін. Учіться висловлюватися / І.П.Білоусенко, Ю.О.Арешенков, Г.М.Віняр та ін. – К., 1990.

РЕФЕРЕНТ- об’єкт позамовної дійсності, який співвідноситься з мовним знаком у системі мови або акті мовлення.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.514.

РЕЦЕНЗІЯ – висловлювання, що містить в собі аналіз і критичну оцінку художнього або наукового твору, спектаклю, кінофільму і т.ін. Працюючи над складанням рецензії, учня вчаться висловлювати свою суб’єктивну думку. У рецензії мають бути відзначені наявність в ній бібліографічного опису видання (текст повний чи скорочений). Звернення до конкретного твору. Аналіз і оцінка усіх його компонентів. Різновидами рецензії є анотація, коротка рецензія (відгук), реферативна. Проблемна, звичайна за газетна (журнальна) рецензія, рецензія-есе, рецензія-діалог, рецензія-фейлетон, рецензія-лист, авторецензія.

Бибик С.П.. Михно І.Л., Пустовіт Л.О. та ін. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. – К.. 1997.; Коваль А.П. Культура ділового мовлення. – К., 1977.; Паламар Л.М., Кацавець Г.М. Мова ділових паперів. – К., 1996.; Дорофієва Н.І. Зарубіжна література. Словник-довідник. – Харків: Видавництво ”Світ дитинства”, 2000.

РЕЦЕПЦІЯ – (лат. receptio - прийняття) – сприймання мовцем (читачем, слухачем) інформацій, зумовлене його попереднім досвідом та мовною компетенцією.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.147

РЕЦИПІЄНТ – (від лат. recepiens - той, що отримує, приймає) – той, хто сприймає мовну інформацію.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.147.

РИТОРИКА (гр. rhеtогіке — ораторське мистецтво) — філологічна дисципліна, що вивчає способи побудови художньо виразної мови; наука красномовства, ораторське мистецтво. Її місце на стику цілого ряду дисциплін — філософії, логіки, психології, лінгвістики, етики, сценічної майстерності, літературознавства. Риторика інтегрує в собі змістові компоненти цих наук.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.111; Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.56.

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ – стилістична фігура виразності й емоційності мови, яка у формі запитання передає ствердження чи заперечення. Напр.: Шопена вальс… Ну хто не грав його і хто не слухав? (М. Рильський).

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.148.

РИТОРИЧНЕ ЗВЕРТАННЯ – стилістична фігура, що будується як висловлювання, адресована до неживого предмета, абстрактного поняття, відсутньої особи тощо.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.148.

РІДНА МОВА — мова, яка природно засвоюється у ранньому дитинстві від батьків, що є носіями цієї мови, тобто через наслідування мови дорослих.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.111; Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.57.

РОЗВИВАЛЬНА МЕТА НАВЧАННЯ – компонент мети уроку української мови, що передбачає розвиток мовлення. Мислення, пам’яті, творчих здібностей учнів.

Розвивальна мета навчання полягає у засвоєнні понять і правил учнями, осмисленні навчального матеріалу. В умінні робити самостійні узагальнення і висновки, творчо підходити до використання синтезу, порівняння, зіставлення, систематизації, узагальнення.

Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. - К., 1997.; Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.113.

РОЗВИВАЛЬНЕ НАВЧАННЯ – спрямованість принципів, методів і прийомів навчання на досягнення найбільшої ефективності засвоєння мови і розвитку мовлення. Розвивальне навчання формує мисленнєві і мовленнєві здібності, сприяє формуванню мовної і мовленнєвої компетенції.

Розвивальне навчання передбачає активну розумову діяльність учнів шляхом залучення їх до розв’язання проблемних завдань на уроці, використання системи пізнавальних завдань і розвитку комунікативних умінь і навичок.

 Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. - К., 1997.; Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.113.

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ – процес формування особистості як соціальної якості під час його соціалізації і виховання. Маючи природні фізіологічні передумови для становлення особистості, дитина в процесі соціалізації вступає у взаємодію з навколишнім світом, оволодіває досягненнями людства. Цей процес відбувається за допомогою дорослих.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.114.

РОЗМОВНЕ МОВЛЕННЯ – особлива усна форма існування мови як стилістично однорідна функціональна система, яка застосовується в повсякденному побутовому спілкування носіїв певної мови.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.521.

РОЗМОВНІСТЬ – характер висловлювання, ознака мовного стилю, яка полягає в невимушеному тоні спілкування, використанні емоційних форм називання явищ, предметів, експресивних синтаксичних конструкцій, що виявляють безпосередні оцінки, ставлення до повідомлюваного. Розмовність реалізується в розмовні лексиці. словотвірних типах, у розмовному синтаксисі.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.149

РОЗУМІННЯ МОВЛЕННЯ – когнітивна операція осмислення й засвоєння інформаційного масиву повідомлення або тексту на підставі сприйняття семантичного змісту висловлень, їхньої мисленнєвої обробки із залученням імпліцитного плану тексту, процедур пам’яті, тобто власного тезауруса адресата та знань норм комунікації, притаманних певній культурі.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.522.