С

САМООСВІТА – здобування знань шляхом самостійних занять поза навчальним закладом, переважно без допомоги вчителя.

Короткий тлумачний словник української мови / Уклад. Д.Г.Гринчишин. Л.Я. Гумецька, В.Л.Карпова та ін. – К.: Рад. школа, 1978. – С.242.

САМОСТІЙНА РОБОТА – різноманітні види колективної або індивідуальної діяльності школярів, які здійснюються ними на уроках і в позаурочний час за завданнями вчителя, під його керівництвом, але без його безпосередньої участі. У процесі самостійної роботи учні вдосконалюють уміння, навички пошуку потрібної наукової інформації у навчальній літературі, різних словниках та розвивають творчі здібності.

Гончаренко С. Український педагогічний словник. – К., 1997.

СЕМІНАР – форма навчання, що передбачає самостійне, переважно в позаурочний час, здобуття знань учнями з використанням найрізноманітніших джерел і подальшим колективним обговоренням у класі результатів цієї роботи.

Форми навчання в школі: Кн. для вчителя / Ю.І.Мальований, В.Є.Римаренко, Л.П.Вороніна та ін.; За ред. Ю.І.Мальованого. – К.,1992.

СИНОНІМИ - (гр. synonymos - однойменний) – слова, що співвідносяться з тим самим поняттям, мають одне загальне значення, але різняться відтінком лексичного значення, стилістичним забарвленням, сполучуваністю з іншими словами. Синоніми, як правило, належать до однієї частини мови. Синоніми поєднуються в синонімічні ряди, в яких виділяється стрижневе слово, або домінанта синонімічного ряду: гарний – красивий, вродливий, прекрасний, чарівний, красний, чудовий.

За характером відмінностей, які існують між ними, синоніми поділяються на ідеографічні та семантико-стилістичні. Крім цих загальновживаних виділяють абсолютні синоніми (слова, тотожні за значенням) і стилістичні (слова, що стають синонімами лише в певному контексті).

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.153.

СИНТАКСИЧНІ НОРМИ – норми побудови синтаксичних конструкцій – словосполучень і речень.

Словник – довідник з культури української мови / Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К.: Знання, 2004. – С.11.

СКЛАДОВИЙ НАГОЛОС - див. словесний наголос.

СЛЕНГ (англ. slang— жаргон) — сукупність жаргонізмів, які складають шар розмовної лексики, що відбиває грубувато-фамільярне, інколи гумористичне ставлення до об'єкта мовлення і вживається переважно в умовах невимушеного спілкування. Наприклад, із молодіжного сленгу такі слова: фуцан (шанований молодий чоловік), гуру (знаюча людина), крутелик ("новий українець"), брамкар (охоронець, що стоїть на дверях, портьє).

СЛОВА-ПАРАЗИТИ (фр. parasi, від гр. рагахіїок — нахлібник, дармоїд) — слова чи словосполучення, які вводяться у висловлення, але не несуть у собі ніякого смислового навантаження. Такс явище спостерігається або у зв’язку з недостатньо високою культурою мови, або у зв'язку з тим, що мовець вагається у виборі потрібного слова, не наважується чи не може ці; ким виразно, чітко висловити думку. В окремих людей слова-паразити індивідуальні. Наприклад: от, ну, значить. Інколи слова-паразити разом зі вставними словами служать засобом створення мовної характеристики персонажа.

СЛОВЕСНИЙ НАГОЛОС — виділення одного складу слова за допомо­гою артикуляційних засобів, властивих даній мові, - м’язової напруженості мовного апарата, збільшення сили видиху, зростання тривалості. Склад і голосний у складі, на який падає наголос, називаються наголоше­ним й, а всі інші —не наголошеним й. Кожне самостійне слово має один наголос. Проте складні слова, особливо багатоскладові, можуть мати ще один, трохи ослаблений, наголос: сільськогосподарський, крутоберегий. У зв'язку з цим розрізняють наголос головний і побічний. В українській мові наголос вільний, різномісний, тобто він може падати на будь-який склад слова. Наприклад: варта, сапа, перехід, перебігати, пере­охолоджений тощо, У деяких інших мовах слова мають постійне місце наго­лосу. Так, у французькій мові наголос падає на останній склад, у чеській — на перший, у польській — на передостанній тощо. В українській мові наго­лос рухомий, тобто при зміні слова він може змінювати своє місце: бігти — вибігти, гарячий — гарячіший, хата — хати, відро — відра.

Основною функцією словесного наголосу є фонетичне об'єднання звуків у слово. Наголос виконує також диференціюючу функцію: розмежовує як суто лексичне значення графемно тотожних слів (обід — обід, плакати — плакати), так і граматичне значення графемно тотожних слів (пера-пера, води-водії, насипати - насипати).

СЛОВЕСНІСТЬ – словесне мистецтво, наука, що вивчає структуру словесного твору, єдність його змісту й способи мовного вираження цього змісту. Курс словесності читається в навчальних закладах гуманітарного профілю – ліцеях, гімназіях тощо.

Словесність – освітня галузь державного стандарту мовної освіти. Словесність має на меті забезпечити оволодіння учнями українською мовою як засобом спілкування, надбанням української духовної культури.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.116.

СЛОВНИК – упорядкований в алфавітному чи тематичному порядку список заголовних слів, лексикографічно опрацьованих. Словники бувають: діалектний – словник, в якому зібрано і лексикографічно опрацьовано слова певної говірки, групи говірок, діалекту; етимологічний – лексикографічна праця, в якій з’ясовується походження і первісне значення слова, реконструюється його найдавніша форма, визначається, чи слово споконвічно належить певній мові, чи запозичене, як воно утворилося, яка ознака покладена в основу мови тощо; зворотний – словник, у якому слова розташовані за алфавітом не початкових, а кінцевих літер слова, тобто в зворотному порядку; історичний – один із різновидів тлумачного словника, в якому пояснюються слова певної історичної доби за даними писемних пам’яток, наводяться ілюстрації; ономастичний – словник, у якому зібрано власні назви: антропоніми, топоніми, гідроніми тощо; орфографічний – словник, який подає правильне написання слів, їхніх граматичних форм, деяких словосполучень тощо; орфоепічний – словник, який є довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу; перекладний – словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови; словник антонімів – словник, в якому наводяться антонімічні пари, показано залежність встановлення антонімічних зв’язків від контексту; словник епітетів – словник, у якому до реєстрових слів – іменників наводяться різноманітні означення прикметникового характеру; словник іншомовних слів – словник, у якому пояснюється значення іншомовного слова, що ввійшло до лексичного складу рідної мови і вказується, з якої мови слово походить; словник мови письменника – словник тлумачного типу, в якому подається все багатство лексики, наявної у творах письменника. У словнику мови письменника наводиться частота вживання слів і типові люстрації з творів; словник омонімів – словник, у якому за алфавітом подано омонімічні гнізда (групи з 3-4 слів), граматичні відомості, стилістичні примітки утворення та походження омонімів; словник паронімів – словника, у якому розкрито значення співзвучних слів, указано на відмінності семантики; словник синонімів – словник, у якому подано синонімічні ряди. Реєстровим словом виступає домінанта синонімічного ряду. Словник синонімів містить також короткі пояснення і позначки, що розкривають особливості додаткового значення слова, його стилістичне вживання, емоційне забарвлення, сполучуваності; словник скорочень – словник, у якому розшифровуються найбільш уживані абревіатури, що використовуються в українській мові, подаються вимова й рід складноскорочених слів; словник сполучуваності – словник, у якому наводяться можливості поєднання слів певної семантики і граматичної форми у словосполученнях. У словниках сполучуваності реєстровим словом виступає опорне слово, що має форму іменника, прикметника, дієслова, прислівника; словник топонімів – словник, що містить географічні назви (назви країн, міст, морів тощо); словотвірний словник – словник, що подає слова в їх морфемному поділі і фіксує словотвірну будову слова; термінологічний словник – словник, що містить терміни певної галузі науки, мистецтва, виробництва тощо. Термінологічні словники можуть бути одномовними тлумачними, двомовними (багатомовними) перекладними або комбінованими – перекладними і тлумачними; тлумачний словник - словник, який пояснює, тлумачить значення слів, показує сфери їх використання, подає граматичні, акцентуаційні, правописні, стилістичні характеристики слів, фіксує стійкі словосполучення термінологічного і фразеологічного характеру з розкриттям їхніх значень. Тлумачний словник визначає лексичні норми літературної мови на певному етапі її розвитку.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С.161-166.

СОЦІАЛЬНИЙ ДІАЛЕКТ – відгалуження загальнонародної мови. Вживане в середовищі окремих соціальних, професійних вікових та інших груп населення. Характеризується специфічними особливостями у формуванні, доборі та використанні певної частини лексичних і фразеологічних засобів.

Українська мова: Енциклопедія. / Редкол. Русанівський В.М., Тараненко О.О. та ін. - К.: „Українська енциклопедія”, 2004. – С.146.

СОЦІОЛЕКТ – соціально марковані лексеми та словосполуки певної суспільної групи (професійної, вікової та ін.) у межах національної мови.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.567.

СОЦІОЛІНГВІСТИКА (від лат. societas - суспільство і лінгвістика) - галузь мовознавства, яка вивчає загальні закономірності розвитку і функціо­нування мови у суспільстві, вплив соціальних чинників на мову і мови на суспільство. Актуальні завдання соціолінгвістики, які висуває сьогодення. вділити мовну ситуацію, яка склалась в Україні, розкрити реальні перспективи розвитку державної мови, узагальнити вітчизняний досвід регулювання мовних проблем, подбати про забезпечення мовно-культурних потреб українців та національних меншостей, що проживають на території держави.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.62.

СОЦІОЛОГІЯ МОВИ – (від лат. societas – суспільство і logos- вчення, слово) – галузь прикладного мовознавства, що займається дослідженням суспільних умов функціонування мови, зокрема, як суспільні чинники, зміни в культурі, соціальній структурі суспільства впливають на еволюцію мови.

Українська мова. Словник коротких лінгвістичних термінів. – С.169.

СПЕЦКУРС – лекційний курс у вищому навчальному закладі, ліцеї, гімназії, спрямований на поглиблення знань з певної теми або на виділення інтегральних зв’язків між суміжними науками. У педагогічних університетах і інститутах читаються спецкурси психолого-педагогічного та філологічного спрямування.

   Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2003. – 149 с.

СПІЛКУВАННЯ (КОМУНІКАЦІЯ) – своєрідна форма зв’язку людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності, обмін інформацією, що здійснюється зо допомогою різних засобів, насамперед мови, а також дорожніх знаків, світлових, колірних, звукових сигналів, предметів-символів тощо. Засоби передачі інформації, тобто засоби спілкування поділяються на вербальні (словесні) та невербальні (несловесні). Невербальні засоби спілкування – це жести, міміка, рухи, погляд, поза, а також різні несловесні символи й знаки.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.119.

СПОСОБИ СПІЛКУВАННЯ – засоби регулювання інтерактивності в комунікації. виділяють десять способів спілкування: домінантний, що виражає прагнення знизити статус обличчя співрозмовника; драматичний, що характеризується перебільшеною емоційністю мовлення; дискусійний, який передає прагнення довести якусь тезу, положення; заспокійливий, спрямований на зниження тривожності спілкування; вражаючий, що має на меті вразити, здивувати, шокувати співрозмовника; точний, який характеризується точністю, недвозначністю висловлень; уважний, що виражає зацікавленість, увагу до партнера; дружній як заохочення до дальшого спілкування; відкритий як щире вираження власної думки, почуттів; натхненний, що передбачає часте використання жестикуляції, міміки тощо.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.574.

СПРИЙНЯТТЯ МОВЛЕННЯ – психічний процес упізнання інформації, що передається, звірення її з наявними у свідомості знаками, подальша обробка й розуміння.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.574.

СТАНДАРТ (англ. standart — норма, зразок, мірило) — надрегіональна загальнообов'язкова форма загальнонародної мови, що є соціальне вагомою передусім у сфері писемної комунікації.

СТАНДАРТИЗАЦІЯ — розробка і закріплення писемної норми літературної мови.

СТАНДАРТ МОВНОЇ ОСВІТИ – система основних параметрів, які приймаються за норму освіченості, що відображає соціальний ідеал і враховує можливості особистості й системи освіти. До основних об’єктів стандартизації мовної освіти належать зміст, обсяг навчального навантаження й рівень підготовки учнів. Стандарт мовної освіти визначає обов’язковий зміст програми, максимальний обсяг навчального навантаження учнів або студентів. Вимоги до рівня підготовки випускників.

Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. - К., 1997.; Державний стандарт загальної середньої освіти. Українська мова // Дивослово. – 1997. - №7.

СТЕРЕОТИП (від гр. stereos — твердий, просторовий і typos — відбиток, форма, зразок) — див. кліше.

СТИЛІЗАЦІЯ – (від фр. stilisation, англ. style - стиль) – свідоме наслідування суттєвих рис стилю письменника, літературної течії, фольклорного твору, розмовної мови певної соціальної чи етнографічної групи. Стилізація має на меті конкретне художнє завдання і є засобом втілення задуму автора. Її слід відрізняти від стихійного наслідування та пародіювання, тобто висміювання характерних рис певного автора. В українській поезії поширена стилізація під народну думу, коломийку.

   Сучасний словник літературознавчих термінів / Автор-укладач М.Ф.Гетьманець. – Харків: Веста: Ранок, 2003.

СТИЛІСТИЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ – навчальний прийом, що ґрунтується на доборі й підстановці стилістичних мовних одиниць у певний контекст. Цей прийом передбачає порівняння мовних засобів за їх емоційним забарвленням, експресивністю, стилістичною мотивованістю. Практично стилістичний експеримент проводиться так: учням пропонують замінити виділені слова синонімами, а потім зіставити можливі варіанти й зробити висновок про доречність або недоречність авторського вибору в аналізованому тексті. Матеріалом для стилістичного експерименту можуть бути й негативні зразки. Застосування стилістичного експерименту вимаже врахування доступності текстів, поступового ускладнення завдань, урізноманітнення його видів розвиває в учнів мовне чуття, дар слова, сприяє формування стилістичних умінь і навичок.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.119.

СТИЛІСТИЧНІ НОРМИ – норми вживання в тому чи іншому функціональному стилі властивих йому мовних засобів.

Словник – довідник з культури української мови / Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К.: Знання, 2004. – С.11.

СТИСЛІСТЬ МОВИ — комунікативна якість мови; прагнення виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю усіх мовних засобів.

СТИЛІСТИЧНО ЗАБАРВЛЕНА ЛЕКСИКА - слова, що, крім класне номінативного значення, мають ще й стилістичне. Стилістично забарвлена лексика протиставляється нейтральній лексиці. Протиставлення може відбу­ватися за різними ознаками. Це співвіднесеність із функціональними сти­лями: розказувати (нейтральне слово) — доводити до відома (офіційно-діло­вий стиль) — оповідати (розмовний стиль); протиставлення сучасне - застаріле; спальня — спочивальня; книжне — розмовне: комунальна кварти­ра — комуналка; загальнонародне — діалектне: бачити — видіти; нейтральне -жаргонне: гроші — бабки; нейтральне — термінологічне: укол — ін’єкція.

СУБ’ЄКТИВНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ

(від лат. subjektivus— підметовий) — здатність мовця здобувати мовну осві­ту і досконало володіти мовою; внутрішня готовність мовця здобувати мов­ну освіту і мовне виховання; моральна потреба мовотворче вдосконалювати і виражати свою особистість; розуміння мовних обов'язків громадянина і виконання їх; активне ставлення до мови, належний рівень мовної культури.

СУРЖИК — мовний покруч, мішанина двох мов. Суржик виник в українській мові у результаті тривалої русифікації, частого вживання русизмів. Інколи неможливо визначити, якою мовою (українською чи російською) послуговується людина. Наприклад: В кінці кінців, благодаря допомозі спонсорів, команда змогла прийняти участь у турнірі, хоча і потерпіла поразку. Типові помилки: в кінців кінців (нормативне: кінець кінцем), благодаря (нор­мативне: завдяки), прийняти участь (нормативне: брати (взяти) участь), стерпіти поразку (нормативне: зазнати поразки).

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.120.; Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.67.

СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МОВА – це державна мова України, унормована мова держави.

Сучасна українська літературна мова. – К., 2002. – С.11.

СУЧАСНИЙ УРОК – відзначається постійним прагненням до новизни й удосконалення змісту, впровадженням передових інновацій. Сучасний урок вимагає від учителя-словесника творчості. Високої професійної майстерності, глибоких знань мови, літератури, історії, народознавства, застосування найновіших здобутків психології, психолінгвістики, соціолінгвістики, етнолінгвістики, прагматики, риторики та інших наук. критерії сучасного уроку відображають рівень розвитку сучасної лінгводидактики а зміни, що відбуваються в системі освіти. До критеріїв сучасного уроку відносять: розвивальний потенціал, використання активних форм, методів і засобів навчання, блочний спосіб викладання теоретичного матеріалу, мотивацію навчальної діяльності, індивідуалізацію навчання, системність знань учнів, якісне методичне забезпечення уроку, сучасну технологію (моделювання, навчальний кабінет, ТЗН), творчі можливості уроку, інтеграцію навчання, використання досягнень сучасної методичної науки, вивчення кращого педагогічного досвіду.

Біляєв О.Концепція інтенсивного навчання мови // Українська мова і література в школі. – 1991. - №6. – С.26-30.; Караман С.О. Методика навчання української мови в гімназії. – К., 2000.; Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М.І.Пентилюк. – К.: Ленвіт, 2000.; Псисько К.М. Теорія і методика навчання української мови в середній школі. – Х., 1999.