Т

ТАБУ (полонез «табу») - заборонене слово на підставі релігійних, моральних, політичних та ін. чинників. З погляду теорії психоаналізу – витіснені у підсвідомість людські інстинкти, які призводять до неврозів. Табу має давню, від архаїчних часів, традицію, коли певний тотем задля запобігання можливої кари з його боку не називався своїм іменем.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 673.

ТАВТОЛОГІЯ (гр. tautologia, від tauto— те саме і logos— слово) - 1) змістове дублювання, повторення тих самих або однокореневих слів, що є порушенням чистоти мови. Наприклад: зобразити образ, мовець промови;2) стилістична фігура, яка полягає у повторенні того самого кореня у різних словотворчих формах. Тавтологія спостерігається в художній літературі, пуб­ліцистиці, ораторському мистецтві, фольклорі: цілий-цілісінький, сила-силенна, ридма ридати. Тавтологія затримує увагу на сказаному, увиразнює його, посилює емоційність і ритмічність мови. Наприклад: Мати любила його без пам’яті, тряслась над ним і у всім волила його волю (І.Франко).

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.67.

ТВОРЧА ІНДИВІДУАЛЬНІСТЬ ( від лат. individuum – неподільне) – термін, який вживається для означення суб’єкта художньої творчості. Як поняття набуває поширення в естетиці романтизму, ідентифікуючись переважно з оригінальністю таланту митця, своєрідністю його стилю і манери письма. У літературознавчій практиці побутує в різних формах: індивідуальність письменника, творча особистість, індивідуальність особи митця, авторська індивідуальність та ін., - які, однак, не тотожні між собою.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 674.

ТВОРЧА ІСТОРІЯ – історія написання літературного твору, яку дослідники вивчають на матеріалі письменникових планів, чернеток і чистових рукописів, різних опублікованих варіантів, а також листів, щоденників, спогадів сучасників тощо. Це дає змогу зрозуміти , як автор працював над твором, над його ідейно-художньою досконалістю, доки дав остаточний його текст, як і чому робив зміни та виправлення тощо. Вивчення письменницької лабораторії сприяє глибшому розкриттю змісту й форми твору, його значення.

Лесин В.М. Літературознавчі терміни: Довідник. – К.: Рад. школа, 1985. – С. 218.

ТЕЗА – фігура думки, яка в лаконічній формі містить основне змістове навантаження повідомлення.

Мацько Л.І., Сидоренко О.М., Мацько О.М. Стилістика української мови / За ред. проф. Л.І. Мацько. – К.: Вища школа, 2003. – 464 с.

ТЕЗАУРУС - словник із понятійною диференціацією лексикону за певними тематичними групами різного ступеня узагальнення й кількості.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.598.

ТЕКСТ (від лат. tekstum— тканина, зв'язок, побудова) — повідомлення, яке складається з кількох (чи багатьох) речень і має певну змістову і структурну завершеність.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.123.; Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.68.

ТЕКСТОЛОГІЯ – (лат. textum і грецьк. logos – слово, вчення) – галузь історико-філологічного знання, наука, що вивчає і встановлює історію тексту творів писемності і документів. Термін «текстологія» вперше запровадив Б.Томашевський. раніше вживався термін «критика тексту».

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 678.

ТЕМА – (грецьк. thema – те, що лежить основі) – коло подій, життєвих явищ, змальованих, представлених у творі в органічному зв’язку з проблемою, яка з них постає і потребує осмислення. Тема іманентно пов’язана з конкретно-чуттєвим, образним мисленням, тяжіє до сюжету як розвитку подій, в яких беруть участь персонажі.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 678.

ТЕМБР ГОЛОСУ (фр. timbre — дзвоник) — постійне забарвлення голо­су людини, зумовлене індивідуальними особливостями її мовного апарату (розміром і формою гортані, ротової і носової порожнини, що служать резонаторами при творенні звуків); якість голосу, що відрізняє даного мов­ця від будь-якого іншого. Наприклад: сопрано, тенор, баритон, бас.

ТЕМП МОВЛЕННЯ (іт. tеmро, від лат. tеmpus — час) — швидкість, з якою вимовляються мовні елементи; різні види тривалості мовних відтінків і зупинок між ними (див. пауза). Темп тісно пов'язаний з різними формами мови, з індивідуальними особливостями мовця та його психофізичним ста­ном. Так, спокійному настроєві здебільшого відповідає повільний темп, зворушенню - жвавість.

ТЕРМІНИ (від лат. terminus - межа, кордон) — слова або словосполучення, що служать найменуванням спеціальних понять якої-небудь галузі знання - науки, техніки, мистецтва, суспільного життя тощо. Однією з важливих ознак термінів є їх однозначність у тій системі людських знань чи людської діяльності, в якій вони вживаються. Терміни позбавлені будь-якої образності, емоційно-експресивного забарвлення. Терміни можуть бути загальнонауковими: гіпотеза, аналіз, функція —і вузькоспеціальними: фонема, афікс, омоніми (лінгвістичні терміни), оксид, хлорид, нами (хімічні терміни), склероції, склеренхіма, поліембріонія (біологічні тер­ени). Терміни позначають як абстрактні поняття: прогрес, діаліз, мутагени, так і конкретні спеціальні предмети, речовини: компресор, термістор, колаген. За структурою терміни можуть бути як одним словом, так і словосполученням: геометрична послідовність, електромагнітні хвилі, частини мови. У художньому стилі терміни вживаються з стилістичною метою.

Струганець Л.В. Культура мови. Словник термінів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – С.68.

ТЕРМІНОЛОГІЗМИ – слово або словосполучення, що вживається для точного вираження поняття з якої-небудь галузі знання – науки, техніки, суспільно-політичного життя, мистецтва тощо.

Галич О., Назарець В., Васильєва Є.Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. – К.: Либідь, 2001. – С. 204.

ТЕСТ – завдання стандартної форми, виконання яких повинно виявити певний рівень знань, умінь і навичок, зокрема уміння слухати, сприймати і запам’ятовувати почуте (аудіювання), читати текст, а потім відтворювати в усній чи писемній формі (говоріння і письмо). Тестування здійснюється за стандартною формою (вибір з кількох варіантів правильної відповіді). Для оцінювання Т. використовуються спеціально розроблені кількісні норми. Тестові завдання широко використовуються на уроках української мови.

Гончаренко С.І. Український педагогічний словник. - К., 1997.; Власенков А.Й. Развивающее обучение русскому языку. - М., 1983.; Львов М.Р. Словарь - справочник по методике русского языка. - М., 1988.

ТЕСТОВИЙ КОНТРОЛЬ - означає у вузькому смислі викорис­тання й проведення тесту, а в широкому-сукупність етапі в плану­вання, складання й випробування тестів, обробки й інтерпретації результатів проведення тесту. Лінгводидактичний тест - це підго­товлений відповідно до певних вимог комплекс завдань, які пройшли попереднє випробування з метою визначення якісних показників. Т.к. дозволяє виявити в учасників тестування рівень їх знань, умінь і павичок та оцінити результати тестування за заздалегідь визначеними критеріями.

Караман С.О. Методика навчання української мови в гімназії. –К.., 2000.; Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах / кол. авторів під керівництвом С.Ю.Ніколаєвої. - К., 1999.

ТЕХНІКА МОВЛЕННЯ (від гр. techne - мистецтво, майстерність) — су­купність прийомів (переважно фонетичних), які застосовуються для висококультурного усного висловлення.

ТОН — (від гр. tonos— натяг, напруження) — висота звука, його якість, яка визначається частотою ритмічних коливань напружених голосових зв'я­зок: чим більше коливань припадає на одиницю часу, тим вищий звук. Тон голосу людини виражає різні емоційні відтінки, ставлення до об'єкта комунікації, настрій мовця, риси його вдачі та ін. Див. висота тону.

ТОЧНІСТЬ МОВИ — комунікативна якість мови; адекватність слова і позначуваного ним предмета, адекватність змісту мови і виражених у ній понять.

ТОЧНІСТЬ МОВЛЕННЯ – знання й використання у мовленні точних слів, словосполучень, зафіксованих у спеціальних довідниках. Треба прагнути виражати думку адекватно предмету, що є важливою передумовою якісного, ефективного мовлення, дієвої комунікації. Негативне враження може викликати та ділова людина, яка байдужа до точного вживання термінів, багатозначних слів, паронімів. Це іноді призводить до зниження її інтелектуального, професійного авторитету, професійних втрат на вході-виході інформації.

Сагач Г. Ділова риторика: мистецтво риторичної комунікації. – К.,2003.

ТРАКТАТ – (лат. tractatus, від. tractare - розглядати, досліджувати) – науково-теоретична праця, в якій аналізується складна проблема, всебічно аргументується нова концепція автора.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 694.

ТРАНСКРИПЦІЯ – 1) спеціальний запис усного мовлення за допомогою відповідної системи знаків з науково-лінгвістичною метою; 2) система знаків, що застосовуються для точного відтворення усного мовлення. Транскрипція фонетична – спосіб запису усного мовленняз метою точнішої передачі особливостей вимови звуків. Транскрипція фонологічна – спосіб запису мовлення з метою визначення фонемного складу слів у науково-лінгвістичних дослідженнях.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 694.

ТРОП – слово, вживане у переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми».

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 695.