У

УЗУС – загальноприйняте вживання слів і речень у мовлення, на відміну від норм літературної мови й ідіолектів.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.629.

УКРАЇНОЗНАВЧА ЗМІСТОВА ЛІНІЯ передбачає ознайомлення учнів з культурними й духовними цінностями українського народу. Реалізація цієї лінії спонукає учнів до активної комунікації, а також дозволяє ознайомитися з фактами історії, географії, економіки, культури.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.126.

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА МОВА – засіб спілкування нації та засіб її само ідентифікації серед інших націй. Національна мова виступає закономірним суспільним утворенням, що відбиває розвиток етнічної мови – від мови роду, племені, народності до мови нації.

Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. - 90с.

УМОВЧАННЯ – мовний зворот, коли автор чи персонаж твору не до кінця розкриває думку, сподіваючись, що здогадаються про недоговорене.

Лесин В.М. Літературознавчі терміни: Довідник. – К.: Рад. школа, 1985. – С. 233.

УОСОБЛЕННЯ (ПРОЗОПЕЯ) – різновид метафори, художній прийом перенесення якостей живих істот на довколишні предмети, явища природи або навіть абстрактні поняття.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 702.

УПОДІБНЕННЯ – розгорнуте порівняння, в якому розкривається низка подібних ознак між предметами, що розширює його семантичне поле, витворює потік містких асоціацій.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 702.

УПОРЯДКУВАННЯ – авторська праця, що полягає в доборі, систематизації, обробці матеріалів для включення в збірник. Авторське право упорядкування не перешкоджає іншим особам піддавати ті самі матеріали систематизації або обробці.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 702.

УЧИТЕЛЬ-СЛОВЕСНИК – особа, яка організовує в сучасній загальноосвітній школі, ліцеї, гімназії, коледжі навчання з філологічних дисциплін – мови, літератури, словесності, культури мови, стилістики, риторики. У.с. повинен мати педагогічну філологічну освіту (освітньо-кваліфікаційний рівень – бакалавр, спеціаліст, магістр), залежно від стаду роботи, рівня професійної майстерності може мати певну категорію (спеціаліст, учитель ІІ, І, вищої категорії). Діяльність сучасного У.с. стосується навчання й виховання учнів у школі, класного керівництва, проведення позакласної роботи, зв’язків з батьками, пропаганди педагогічних і лінгвістичних знань.

Словник-довідник з української лінгводидактики. Навчальний посібник / Кол. Авторів за ред. М.Пентилюк. – К.: Ленвіт. 2003. – С.128.

Ф

ФАТИЧНЕ СПІЛКУВАННЯ – спілкування, у процесі якого співбесідники встановлюють (тобто привертають увагу до себе як до учасника спілкування), підтримують або переривають контакт. Серед засобів фатичного спілкування, які використовуються педагогами, використовуються такі, як будь ласка, дякую, спасибі

Десяева Н.Л., Лебедева Т.А., Ассуирова Л.В. Культура речи педагога: Учеб. пособие для студ. высш. пед. учеб. заведений.-М.: Издат . центр "Академия2, 2003.- 192с.

ФЕЙЛЕТОН – невеликий твір художньої публіцистики, призначений для газети чи журналу, в якому в сатиричному плані зображуються негативні суспільні явища та ідеї окремих осіб. Фейлетонам властиві злободенність, документальна точність, висока емоційність, яскрава образність, жвавість розповіді.

Лесин В.М. Літературознавчі терміни: Довідник. – К.: Рад. школа, 1985. – С. 236.

ФІГУРА СТИЛІСТИЧНА – особливий зворот мови, який дає змогу авторові в художньому творі досягти особливої виразності й емоційності вислову, індивідуалізувати його. Стилістичні фігури іноді називають синтаксичним фігурами. Їх змістове значення стає зрозумілим у контексті твору.

Лесин В.М. Літературознавчі терміни: Довідник. – К.: Рад. школа, 1985. – С. 236.

ФІГУРНИЙ ВІРШ – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілених у винахідливій, переважно графічній, формі.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 706.

ФІЛОЛОГІЯ – гуманітарна наука, що вивчає мову, уснопоетичну творчість (фольклор) і літературу. Ті, хто вивчає чи викладає ці предмети, називаються словесниками чи філологами.

Лесин В.М. Літературознавчі терміни: Довідник. – К.: Рад. школа, 1985. – С. 236.

ФОНІКА – звукова організація поетичного мовлення; віршові засоби, які надають ліричному творові милозвучності, посилюють його емоційність та виразність. У широкому значенні фоніка – галузь літературознавства, яка висвітлює естетичну функцію звуків у художньому творі як певної звукової цілості, аналізує та відповідно класифікує їх; у вужчому - фонічні властивості творів стильової течії, напрям у творчості окремого автора. Фоніка включає в себе поняття «евфонія» та «какофонія». Будучи розділом фонетики, водночас фіксує відхилення від фонетичних мовних нормативів, які мають естетичну вартість.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 714.

ФОНОЛОГІЯ – розділ мовознавства, що вивчає фонеми, власне, мовні звуки як засіб побудови тат розрізнення звукових оболонок морфем і слів, а також семасіологічну релевантність, функціональні особливості звуків, звукосполучень та просодичних засобів.

Літературознавчий словник-довідник / Р.Т.Гром’як, Ю.І.Ковалів та. – К.: ВЦ «Академія», 1997. – С. 714.

ФОРМА ІСНУВАННЯ МОВИ – зрозумілий носіям мови різновид їх функціонування, що передбачає системну організацію й комунікативно-прагматичну орієнтацію, відповідні до потреб певної сфери спілкування чи застосування.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.639.

ФОРМИ МОВЛЕННЯ - усне і писемне мовлення, що співвідноситься між собою. Для форм мовлення характерні такі ознаки: змістовність, ясність, точність, логічна послідовність, переконливість, правильність і т. ін. у той же час вони мають свої особливості. Усне мовлення первинне за своїм походженням, а писемне – вторинне, усне мовлення відтворюється за допомогою звукової сторони мови, а писемне за допомогою графічних знаків тощо.

Мельничайко В.Я.Творчі роботи на уроках української мови. – К., 1984.; Синиця І.О. Психологія усного мовлення учнів 4-8 класів. – К., 1974.; Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М.І.Пентилюк. – К., 2000.

ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ ОСОБИСТОСТІ — мовне виховання, мовна світа на ґрунті національної мови, на основі мовних знаків національної культури. Формування української мовної особистості має здійснюватися на засадах створення мовного середовища (для вироблення автоматизму) і якнайширших можливостей самовираження. На формування мовної особистості впливають об'єктивні і суб'єктивні чинники. Див. об'єктивні чинники формування мовної особистості і суб'єктивні чинники формування мовної особистості.

ФРАЗА (від гр.phrasis— спосіб вираження, зворот) — найменша само­спина одиниця спілкування, що становить смислову і граматичну одиницю мови; висловлення, що становить змістову та інтонаційну єдність.

ФОНЕТИЧНІ НОРМИ – це норми вимови голосних і приголосних звуків, а також норм наголошування слів.

Словник – довідник з культури української мови / Д.Гринчишин, А.Капелюшний, О.Сербенська, З.Терлак. – К.: Знання, 2004. – С.11.

ФУНКЦІЇ МОВИ - призначення мови у співіснування її носіїв, у суспільстві, житті, етносу, культури. Апелятивна функція мови – функція впливу на адресата. Волюнтативна функція мови – функція вираження волі мовця. Емотивна функція мови – функція вираження почуттів, емоцій, переживань тощо. Вона передає суб’єктивну оцінку мовця щодо відповідної ситуації. Її ще називають експресивною. Когнітивна функція мови – відбиває зв’язок мови з мисленням. Одна з важливих функцій мови. Її ще називають акумулятивною, оскільки мова виступає не тільки засобом пізнання дійсності, а й засобом нагромадження знань і передавання їх нащадкам. Комунікативна функція мови – функція спілкування, обміну інформацією. Це найважливіша функція мови. Номінативна функція мови – функція позначення (номінації) об’єктів дійсності, їхніх властивостей та відношень між ними. Поетична функція мови – функція, що пов’язана з емотивною функцією мови і полягає у використання образних можливостей впливу мови для впливу на читача (слухача). Фактична функція мови – контактовстановлювальна, яка привертає увагу слухача (читача), готує його до сприймання інформації. Функції, крім когнітивної, пов’язані з комунікативною. Реалізація названих функцій залежить від використання мови і різних сферах людської діяльності. Суспільні функції мови пов’язані зі статусом національної мови державі, з використанням її як державної мови. Взаємозв’язок функцій мови із соціальними структурами вивчає соціолінгвістика.

Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор Г. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / За ред. С.Я.Єрмоленко. – К.: Либідь, 2001. – С. 194-195.; Селіванова О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія. – Полтава: Довкілля – К., 2006. – С.647.