Ознаками розвитку сучасної системи освіти в Україні є оновлення всіх її ланок – від дошкільної до вищої, модернізація змісту освіти, методів навчально-виховної роботи, запровадження сучасних інформаційних технологій тощо. Аналогічні зміни відбуваються в усьому світі.
Необхідність інтеграції України у світовий економічний простір, у світове економічне середовище зумовлюють необхідність ретельного, систематичного вивчення міжнародного досвіду розвитку освіти, його співставлення з вітчизняним, відшукування шляхів запровадження кращих педагогічних надбань людства у практику вітчизняного шкільництва, прогнозування можливих тенденцій розвитку вітчизняної та світових освітніх систем. Цю функцію повинна виконувати порівняльна педагогіка як галузь педагогічних знань.
У сучасній порівняльній педагогіці не існує універсального визначення її предмета і завдань. Розглянемо два погляди на цю проблему:
І. Б. Л. Вульфсон. Предметом порівняльної педагогіки є тенденції та закономірності розвитку освіти у різних країнах та у глобальному масштабі.
Завданнями її є:
- розробка науково-обґрунтованих критеріїв для адекватної оцінки якості та ефективності освіти;
- уніфікація та упорядкування термінів, що використовуються в освітянській документації різних країн;
- виявлення глобальних закономірностей та тенденцій розвитку освіти, і врахування їх специфічних проявів у різних країнах та культурах;
- здійснення прогностичних функцій.
Предмет порівняльно-педагогічних досліджень може виходити за межі спеціалізації, мати міждисциплінарний характер, тобто включати розгляд явищ і процесів у галузях: школознавство, дидактика, сімейне виховання, міжнародне освітнє право тощо.
ІІ. Більш докладним і поданим у дещо іншій площині є виклад питання французьким компаративістом Х. В. Даелом: „Порівняльна педагогіка – це: а) міждисциплінарна складова педагогічної науки, б) яка вивчає педагогічні явища і факти в) у взаємозв’язку з соціальним, політичним, економічним і культурним контекстом г) у їх порівнянні з принципами подібності і відмінності в двох чи більше регіонах д) з метою усвідомлення унікальних особливостей власної освітньої системи та встановлення загальних чи універсальних особливостей власної освітньої системи та встановлення загальних чи універсальних законів як цінних і корисних для цієї системи е) з метою їх вдосконалення”.
Методологічну основу порівняльно-педагогічних досліджень становлять підходи:
1) цивілізаційний, за яким освітній процес розглядається в рамках сукупності всіх форм життєдіяльності людини тієї чи іншої нації – матеріальної, політичної, культурної тощо;
2) антропологічний, за яким всі освітні реалії розглядаються крізь призму людини, потреби розвитку особистості;
3) синхронний, який передбачає осмислення розгортання освітнього процесу в просторі у співвідношенні з іншими націями, регіонами;
4) діахронний, в рамках якого розглядаються і співставляються педагогічні явища, що відбуваються у різних культурно-історичних циклах у межах однієї нації.
Провідні методи дослідження порівняльно-педагогічих досліджень:
1) вивчення офіційних документів, до яких відносять:
- державні документи, що регламентують освітні права громадян та обов’язки держави;
- документи та матеріали громадських, професійних, політичних організацій у сфері освіти;
- матеріали форумів міністрів освіти регіонів;
- документи ООН, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та інших світових організацій у сфері освіти;
- всі види шкільної документації;
2) вивчення статистичних даних (важливий як кількісний, так і якісний аналіз);
3) вивчення документальних та науково-педагогічних джерел. Провідними з них є: освітянські журнали та газети; науково-педагогічні, психологічні, соціологічні журнали містять інформацію про теоретичні та прикладні дослідження в сфері освіти; монографії з питань освіти; мережа Інтернет;
4) спостереження – звичайне та включене, інтенсивне та екстенсивне (інтенсивне – внутрішніх, екстенсивне – зовнішніх проявів);
5) бесіди та інтерв’ю з безпосередніми учасниками освітніх процесів;
6) методи математичної та статистичної обробки даних;
7) структурний метод, який передбачає „розчленування” феномена на складові;
8) конструктивно-генетичний, який передбачає аналіз змін у досліджуваному феномені в цілому та в окремих його складових;
9) порівняльний, який дозволяє робити висновки про провідні чинники, що зумовлюють ефективність діяльності освітніх систем та їх розвитку.
Дехто із дослідників визначає і часткові методи, специфіка яких полягає у тому, що вони здатні найбільш адекватно допомогти пізнанню конкретних педагогічних явищ. До них належать:
- аксіологічний, що використовується для вивчення загальнолюдських, національних, групових та особистісних цінностей, встановлення їх пріоритетності;
- модернізаторський метод сприяє вивченню освітніх реформ і контрреформ (антиреформ);
- парадигмальний метод, що передбачає розгляд внутрішньої логіки розвитку педагогічної теорії з точки зору виникнення, трансформації, взаємодії різних парадигм.
У порівняльній педагогіці використовуються також методи, що характерні і для історії педагогіки:
- метод великих інноваційних циклів, в рамках якого вивчається розвиток освіти протягом її даного циклу (≈ 60-70 років тривають ці цикли);
- хвильовий метод, що сприяє пізнанню поширення своєрідних хвиль освіти (у нас – дворянська, міська, буржуазна, пролетарська).
Порівняльна педагогіка вимагає застосування продуманої системи методів, яка забезпечить ефективний результат.
(Можуть бути деякі недоліки. адже друкувалося з лекції) |
