Екзистенціоналізм (від лат. „існування”) – течія модернізму в літературі. Виникла перед Другою світовою війною. Характерні риси – суб’єктивізм, індивідуалізм, песимізм, етичне заперечення будь-якого насильства. Представники – Г. Марсель, Ж. П. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю.

„Нудота” (1938) – це перший і найбільш вдалий роман.

Це щоденник Антуана Рокентена, який, працюючи над біографією діяча XVIII ст., проймається абсурдністю існування. Не в змозі знайти віру, впливати на навколишню дійсність, Рокентен відчував нудоту; у фіналі герой приходить до висновку, що коли він хоче зробити своє існування осмисленим, то мусить написати роман. Письменницька праця – єдине заняття, що має, на думку тодішнього Сартра, хоч якийсь смисл. Людина, за Сартром, - це істота, існування якої передає сутності. Якщо Бога не існує, а для Сартра це твердження було беззаперечним, все-таки є буття. Буття існує тоді, коли ще неможливо визначити його сутність чи дати йому якесь поняття. Цим буттям є людина або людська дійсність. Людина спочатку з’являється, існує, а вже потім – сама себе визначає. Тобто спочатку людина є „ніщо”, як неможна визначити, а стане „чимось” пізніше, і стане такою, якою сама себе створить.