Улітку 1888 Гамсун їде на батьківщину, але, не сходячи в Осло (через пов’язаних із цим містом хворобливих спогадів), тим же пароплавним рейсом відправляється далі в Копенгаген. Там він пише й публікує роман „Голод” (1890), вихід якого позначає його дійсний дебют у літературі. Відтепер творчості Гамсуна супроводжує постійний успіх.

„Те, що я описав в „Голоді”, дійсно пережите мною. Боже, як мені дісталося! Але я вижив”. Бідність, убогість і голод доводять героя, який опинився у столиці, до екстатичного стану – далекий усім, він сприймає дійсність через серпанок загострених до крайності почуттів. Але повністю володіє собою, або, вірніше, мовою, за допомогою якого фіксує найтонші, іноді парадоксальні рухи душі – єдину для нього реальність. У романі пунктиром намічена любовна інтрига: герой не хоче, щоб улюблена ділила його розпач, і залишає її.

Майже через 30 років Гамсун напише, що завершуючи роман, читав „Бісів” й „Злочин і покарання” Ф. М. Достоєвського, вплив якого прочитується й у наступній його книзі „Містерії” – насамперед  у більше об’єктивній манері оповідання.