Збірка „Циганський романсеро” виходить друком у 1928 році. Гарсіа Лорка знову звертається до народної поезії, до улюбленого її жанру – романсу. Він пояснював, що намагався „поєднати циганську мі­фологію з відвертою буденністю плинного часу”. І вий­шло „щось дивовижне... і по-новому прекрасне”. Поет створює свій власний міф про Андалусію. Де проходить межа між реальністю і фантазією, сказати важко. Тут панує атмосфера загадковості й утаємниченості, що на­дає читачеві можливість стати співавтором блискучого художника: домислити, побачити й почути недовисловлене. Ось дзвінке циганське місто зі своїм побутом, звичаями, традиціями в „Баладі про іспанську жандар­мерію”:

Ой циганське славне місто!

Прапори на кожнім розі,

місяць жовтий, як гарбуз,

і черешні у сиропі.

Ой циганське славне місто,

не забуть тебе ніколи!

Місто мускусу і муки,

вбране в вежі червінькові...

У місті свято. В його описі легко розпізнаються характерні деталі церковних свят Іспанії: „прапори на кожнім розі”, „Божа Мати й святий Йосип”, – і в одному ряду з ними місцевий винороб Педро Домек зі своїми друзями. Та „вже їдуть ночоброди”, що пору­шують це свято і несуть вільному циганському народові смерть:

Необачне сонне місто

двері множило нарозтвір,

як нагрянули жандарми –

некликані лихі гості.

Ці реальні картини набувають характеру символіч­ного. Вони нагадують знову і знову: життя і смерть йдуть поруч.

Майже у всіх віршах „Циганського романсеро” події відбуваються в пітьмі, коли „темна ніч упала”. Уночі приходить у кузню „Місяцівна в серпанковім покрива­лі” й забирає із собою хлоп’ятко, за яким „плачуть, голосять цигани” („Про царівну Місяцівну”); чорні ян­голи смерті літають „при заході над землею”, коли в роковому двобої стикаються два супротивники („Бій­ка”); вночі жандарми їдуть на чорних конях („Балада про іспанську жандармерію”). Ніч, чорний колір, смерть стають майже синонімами.

Визначаючи задум збірки „Циганський романсеро”, дещо пізніше поет писав: „Книжка та – це власне один вірш про Андалусію, я назвав його циганським, бо то найвитонченіше визначення андалуського. Це книжка, у якій майже немає такої Андалусії, що відкрита для ока, проте є Андалусія, що відчувається серцем. Я старанно уникав у ній циганщини. Герой цієї книжки один – біль…”