Фантастичне у Кобо Абе – це не вигадка митця, а деформована реальність, яка підтверджується у творах документально: газетною статтею, заявою, конкретною географічною назвою міста чи села тощо. Кобо Абе зумисне вибирає для своїх сюжетів екстремальні і неординарні ситуації. Через переплетення фантастичного і реально­го він досягає максимального у зображенні зла, дисгармонії духов­ного життя і людських взаємин, які панують у суспільстві.

Дивовижний випадок стався з Нікі Дзюмпеєм, героєм твору „Жінка в пісках”. Приїхавши на морське узбережжя у пошуках морських комах, він стає заручником мешканців села, де зупинився на нічліг. Вони опускають Дзюмпея в яму, звідки він повинен ви­грібати пісок, який засипає село. Протести і хитрощі героя не до­помагають йому вибратися з ями. Безвихідь, приреченість Дзюмпея очевидні, та певний вибір він усе ж має: померти вільним або бути рабом і вигрібати пісок з ями.

Проблема духовної і фізичної свободи у романі є наскрізною і пов’язана ще з однією проблемою – вартості кожної людини у суспільстві, її обов’язку перед іншими людьми. Після того як Дзюмпей знаходить у піску воду, він вирішує залишитися в ямі. Вода стає для нього символом життя у його тепер уже доб­ровільній неволі. Ідея служіння людям ціною власної неволі є безглуздою: чи може нещастя одного, навіть усвідомлене, принести справжнє щастя багатьом? Кобо Абе не дає відповіді на постав­лені у творі запитання, його мета – привернути увагу читача до них. А відповіді... їх слід шукати в Житті, його таємницях, і, безу­мовно, у собі.

Пісок у романі – важка й гнітюча буденщина, це наш химерний світ, у якому людина – пісок, гнаний вітром Життя по дорогах Вічності, і немає кінця її мандрам.