Вершиною творчості Я. Гашека став роман-епопея „Пригоди бравого вояка Швейка”, у якому автор висвітлив проблему „війна і людина” у новатор­ській формі. Якщо антивоєнні романи Ремарка, Хемінгуея, Дос Пассоса сповнені глибокої ненависті до війни, зображають її крізь призму болю тілесного і духовного, то в Гашека ненависть до вій­ни – це насміхання над нею, над усім, що її породжує.

Ідея створення роману про „геніального ідіота” визрівала в Гаше­ка поступово. Прологом до нього була збірка оповідань „Бравий вояк Швейк та інші дивовижні історії” (1912). Згодом, у київський період життя Гашек надрукує у газеті „Чехослован” повість „Бравий вояк у полоні”, яка разом зі згаданими оповіданнями закладе підва­лини майбутньої епопеї.

Висвітлювання жорстокості і безглуздя першої світової війни, нищівна сатира на Австро-Угорську імперію та її бюрократичні порядки становлять зміст роману.

Гашек уміло вибрав для свого твору традиційну в європейській літературі (згадаймо хоча б Свіфта, Дідро, Сервантеса) форму ком­позиції – мандри головного героя. Подорож дає змогу створити ланцюг окремих, незалежних один від одного епізодів, які сатирично висвітлюють різні життєві явища. Подорож Швейка – це не тільки подорож країною, а й державою. Завдяки формі мандрів пись­менник змалював широку картину дійсності Австрійської імперії, показав глупоту порядків у державних інститутах, розкрив зусібіч зовнішню та внутрішню політику Австро-Угорщини. Подорож голов­ного героя також дає змогу авторові ввести безліч персонажів, зіставити офіційну мораль Австро-Угорщини з правдою життя.

Важливу роль у сатиричному змалюванні дійсності відіграють вставні епізоди – розповіді, які автор вкладає в уста головного героя, вони несуть в собі велике змістове навантаження. Швейкові вставні оповідки-історійки – своєрідний життєпис солдата на війні. їхніми героями є такі самі, як і він, люди – кмітливі і винахідливі, дотепні та гострі на язик. Ці історії нагадують народні анекдоти, де та­лановито висміювалось геть усе: від кулінарних рецептів і літератур­них творів до безглуздих порядків.

Австро-Угорська імперія, доживаючи останні свої дні, намагала­ся зберегти минулу велич і славу, але це були комічні потуги, здатні викликати хіба що сміх. І Швейк, мандруючи дорогами війни, го­лосно і в’їдливо сміється з них своїм таким зовні невинним, на­ївним „дурнуватим сміхом”. Мертве – порядки і мораль імперії – протиставляється в романі вічно живому – народній мудрості. У проблемі механізації світу людей, стосунків між державою і люди­ною Ярослав Гашек споріднюється зі своїм земляком – письменником-фантастом Карелом Чапеком. Вояк Швейк категоричний у ставленні до Австро-Угорщини: „Така ідіотична монархія не повин­на б і на світі смердіти”.

Останнім оплотом загниваючої імперії залишалася армія з жорстокою муштрою, безглуздими статутами і наказами, тупими воєначальниками. Гашек змальовує галерею солдафонів: від гене­рала до простого вояка, висміюючи всю потворність порядків, які панували в цісарській армії. Колоритною постаттю є полков­ник Цілергут, цей „йолоп із йолопів”, в образі якого автор виво­дить тип тупого і жорстокого солдафона, характерного для авст­рійської армії. Галерею „доблесних” вояків очолюють два генера­ли. Один з них під час перевірок військових формувань найбіль­шу увагу звертає на стан туалетів, другий цікавиться тим, як сол­дати вміють розраховуватися на „перший-другий”. І таких гене­ралів у Австрії було безліч.

В Австро-Угорській імперії, дорогами якої крокує бравий вояк Швейк, не залишилося нічого святого. Навіть ті, хто волею Божою мав би стояти на захисті вічних людських чеснот – ксьондзи, стали слугами диявола. Фельдкурати Кац, Ібл, Марганець є, попервах, вірнопідданими імперської системи, а вже потім – „вірними” слугами церкви. Промова Ібля перед солдатами дає підставу Швейкові назвати Фельдкурата „ідіотом у квадраті”.

З гіркою іронією змальовує Гашек і образи офіцерів-чехів: капітана Сагнера, надпоручників Лукаша і Дуба, зневажаючи їхнє австрофільство, показуючи нікчемність і ницість їхніх діянь. „Будьмо чехами, – говорить Лукаш, – але щоб про це ніхто не знав. Я – теж чех”. Висміюючи таких лжепатріотів, письменник апелює до всього чеського народу і кожного чеха зокрема: нація може бути вільною, коли у неї немає лукашів, дубів; коли кожен буде пишатися своєю нацією, а не буде духовно безхребетним рабом на своїй землі.

Особливістю роману є те, що автор не мотивує поведінки і вчинків головного героя, тож інколи важко збагнути, де ж пролягає межа наївності й пришелепкуватості вояка Швейка, де правда, а де вигадка. Навіть безпосередній начальник Швейка, надпоручник Лукаш, розгублений: „Я й досі не добрав, чи ви вдаєте дурня, чи вже таким дурним народилися”.

„Геніальний ідіот” Швейк з честю виходить з будь-якого стано­вища, де б він не був: у поліцейській дільниці, на медичній експертизі, у божевільні, тюрмі, австрійському чи російському полоні – бравий вояк завжди займає позицію саботажу, прикриту маскою добродушності. Ревність Швейка при виконанні наказів змушує його начальників називати Швейка „йолопом”. Він ладен навіть „іти під три чорти”, намагаючись догодити своїм повелителям. Поведінка Швейка – це гра „в дурня”. Під лукавою, інфантильною посмішкою „геніального ідіота” криється здоровий глузд, гострий і дотепний розум, уміння розгледіти приховану сутність речей, побачити їхню абсурдність і показати її іншим.

В’їдливо знущаючись своєю „пришелепкуватістю” та „ревністю” зі слуг догниваючої імперії, Швейк насміхається і з самого себе. Для нього самоіронія – кредо життя, а сміх – захист власного здорового глузду від офіційної моралі й водночас протест проти неї. Ця іронія над собою є своєрідною формою самоутвердження і збереження власної сутності. Вона здобула назву „швейківщини” і є одним із способів виживання в умовах занепаду моралі, коли людина змушена захищатися від абсурду встановленого ладу, зберігаючи себе під маскою ідіота.

Історія доводить недовговічність існування імперій з їх антигуманною ідеологією. І серед тих, хто постійно нагадує людству про це – вояк Швейк, чий образ є символом торжества людського розуму над безглуздям сучасного світу, протестом проти війн.