Допоміжні засоби мови

Надійність мовного спілкування людей підвищується за допомогою допоміжних (паралінгвістичних) засобів: темпу мовлення, акцентування частини висловлювання, емоційного забарвлення, тембру голосу, його сили, дикції, жестів і міміки. Розглянемо їхнє значення.

Варіації темпу мовлення обмежені розмірами інтервалу між словами, оскільки межа прискорення темпу визначається розбірливістю фрази. Відповідно, економія часу за рахунок прискорення темпу мовлення незначна, а її розбірливість при цьому може постраждати. Однак, регулюючи темп, можна підсилити виразність мовлення. Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до особливо відповідальних місць виступу. Якщо оратор знижує силу голосу майже до шепоту й говорить довірливо, то слухачі напружуються й виявляються активно включеними в сприйняття матеріалу. Тихий голос зближує людей, а крик їх роз'єднує. Ви чули коли-небудь, щоб чоловік викрикував слова, залицяючись до жінки? Стратегія говорити тихим голосом дуже корисна в спілкуванні з шумними дітьми й з дорослими, які мають схильність підвищувати голос як аргумент.

Усяке висловлювання в принципі може бути двошаровим: основний шар - логічний зміст, оцінний - емоційне забарвлення. Якщо перший передає. деяку інформацію, то другий виражає відношення мовця до цієї інформації. Емоційне забарвлення мовлення (інтонація) нерідко є вирішальним чинником для інтерпретації значення й змісту словесних висловлювань. У людини з дитинства виробляється вміння розподіляти увагу між словесною й паралінгвістичною інформацією, без цього вона не змогла б судити про істинність висловлювання, тому що оцінка висловлювання в цьому плані складається у зіставленні змісту словесної інформації зі змістом, отриманим інших каналами.

Жести й міміка мовця, безумовно, впливають на сприйняття мовлення і його оцінку  Сила голосу, його тембр, обертони, дикція за своєю природою пов'язані з фізіологічними особливостями людини і залежать від її психічного тану. Тембр голосу, манера говорити, інтонація багато чого можуть розповісти про почуття й характер людини.

Величезне значення для виразності й точності мовлення має акцентування слова у реченні.

Таким чином, для того щоб зрозуміти зміст мовлення, потрібно проаналізувати, що було сказано, тобто семантичний склад висловлювання, і потім, як було сказано. Тільки після цього мовлення може бути сприйнят досить однозначно.

Допоміжні паралінгвістичні засоби використаються й у письменному мовленні. Воно більш розгорнуте, ніж усне, оскільки відрізняється відсутністю зворотного зв'язку від співрозмовника. Якщо зовнішніми опорами для виділення ключових елементів тексту в усному мовленні служать акценти й паузи, то в письмовому їх замінюють абзаци й курсиви. До паралінгвістичної графіки повинні бути віднесені варіанти барвистого й шрифтового оформлення тексту. Особливий шрифт або кольори змушують читача приєднувати до інформації, яка безпосередньо випливає з висловлювання, думка про важливість, терміновість, небезпеку деякого повідомлення. Розміром знаку передається його значення в контексті - цей прийом використовували ще давні єгиптяни, коли фігуру фараона малювали меншою, ніж фігуру головного бога, але більшою, ніж фігури домашніх божків. Для посилення впливу на читачів використовується також незвичайне розташування тексту й навіть порожній простір.

Унікальні особливості кожної мови пов'язані з історичним розвитком народу, який розмовляє цією мовою. Коли людина опановує рідну мову, вона одержує слова, поняття в готовому вигляді, обумовленому історичним розвитком даної мови. Специфіка засвоєних понять визначає світосприйняття людини, спосіб класифікації предметів, що властивий людям, які володіють даною мовою.