Молодіжний сленг нікому не нав’язується, він просто існує. І для того, щоб бути включеним у молодіжне співтовариство, стати в ньому „своїм”, підлітку треба не тільки бути молодим за віком, але також і говорити  мовою, властивою його віковій групі, відтак володіти молодіжним спілкуванням. Цей сленг по-своєму кодує, зберігає й передає інформацію від однієї особи до іншої. Але оскільки молодь не існує поза суспільством і не являє собою якоїсь монолітної єдності, то в її сленгу можна, подумки зробивши синхронний і діахронний зрізи, виділити різні шари.

При синхронному зрізі ми розкриваємо сфери зайнятості молоді, що поповнюють молодіжний сленг своєрідною лексикою. До них належать: школа, професійно-технічний коледж (ліцей), ВНЗ, армія, неформальні молодіжні об’єднання, робота або ігри на комп’ютерах, спілкування в мережі Інтернет, наркоманія, кримінал, музика (шоу-бізнес), спорт та ін. Наведений перелік далеко не повний, але загалом він адекватно відображає існуючу ситуацію. При цьому в кожному конкретному випадку варто робити корекцію на соціокультурні особливості, властиві тим або іншим географічним місцевостям, тій або іншій етнічній групі.

Діахронний зріз демонструє, що до молодих людей належать і 15, і 20 й 25-річні. При цьому різні вікові групи використають різну сленгову лексику, по-своєму кодуючи їй ті самі змісти.

Оскільки кожне молоде покоління хоче відрізнятися й від „батьків”, і від більш старших молодих людей, воно вводить у свій лексикон власне кодування загальновідомих понять, у результаті чого можна спостерігати, приміром, перехід від часто використовуваного раніше слова „гарно” до слів „класно”, „кульно” тощо [52].

Отже, для сленгу характерне постійне поновлення. Наприклад, після громадянської війни, у часи розрухи, безпритульності, найпоширенішими  жаргонізмами були „буза” (шум, скандал, безладдя) і „лафа” (вільно й добре). В 60-70-і рр. XX століття з’явилися такі слова, як „балдіти” (проводити час у бездіяльності й ледарстві), „кадрити” (фліртувати). Спостерігаючи за мовленням сучасного школяра, можна відзначити, що всі вони поступово відходять у минуле і витісняються іншими [6, с.15]

Незважаючи на те, що молодіжний сленг узагалі й, зокрема, сучасний український молодіжний сленг, зовсім не призначений для того, щоб його повністю розуміли всі україномовні люди, він не є „іноземною” мовою для україномовних, а є своєрідною мовою в мові, яка може й домінувати в мовленні мовця й лише злегка зачіпати її. Саме тому є такі молоді люди, мова яких настільки пересипана молодіжним сленгом, що вимовлене ними зрозуміло лише деяким, а є й такі, які лише зрідка включають у своє мовлення сленгові слова й вирази, а також звороти й словосполучення.

Молодим людям, що належать до якої-небудь молодіжної субкультури, тією чи іншою мірою  властиві специфічні способи обміну інформацією – як вербальні (сленг), так і невербальні. Однак постає питання, чому молодь, ще не повністю засвоївши свою рідну вербальну мову, створює та вкладає у вже наявні слова зовсім інший, нетрадиційний зміст? Чому вона підхоплюює від таких же, як сама, „полегшений” варіант мови, призначеної для спілкування з однолітками (як правило, сленгом молоді люди не розмовляють зі старшими поколіннями, особливо в не побутовій сфері), стаючи своєрідними іноземцями у власному мовному середовищі? [52]

Як вважає Леся Ставицька, гіпертрофія жаргонного субкоду в сучасній комунікації – це не хвороба, а насамперед синдром значно глибшої культурної кризи, яку супроводжує звуження індивідуального словника мовної особистості, коли не актуалізованою лишається семантично еквівалентна розмова, фамільярна, діалектна лексика, фразеологія (української та російської мов). Та навіть цей гіпертрофований субкод належно не адаптований, бо на рівні метамовної свідомості немає чіткого уявлення про семантичну структуру того чи іншого жаргонізму, його правопис, походження тощо [101, с.14].

Молодіжний сленг складний для розуміння старшими поколіннями в основному тому, що знайомі слова містять у собі невідомий їм зміст. Відповідь же на питання, чому молоді люди не так часто придумують нові слова, а в основному звертаються до уже наявних у мові, можна знайти в Д.Дідро, який відзначає, що „набагато простіше користуватися вже винайденими символами, ніж винаходити їх”. Більше того, він продовжує, що „наші почуття жадають від нас знаків, більше відповідних обсягу нашого розуму... Ми навіть улаштували так, що наші знаки можуть бути загальними для нас і служать, так би мовити, складом для обміну думками...” [32]. Молодь користується словами-символами, уже наявними в мові, однак у силу незрілості й поки ще нерозвиненості розуму вкладають у ці слова ті змісти, які їм зрозумілі. Вони багато в чому походять ще на іноземців, не цілком знайомих із новою для них мовою, про які Д.Дідро говорить, що ті „змушені говорити про все за допомогою досить незначної кількості термінів, завдяки чому вони вживають іноді деякі з них дуже вдало”. А тому замість загальновживаного „поїсти” на молодіжному сленгу скажуть „підточити” (як гусениця їсть і одночасно сточує, зрізує шар за шаром частини листка); замість „добре” – „шоколадно” (оскільки, що може бути краще й солодше для дитини, ніж шоколад) тощо [52].

Із погляду  психології, сленг відображає спосіб життя тих, хто його вживає. Наприклад, найбільша кількість назв придумана для позначення людини і її зовнішності, одягу й дозвілля. Досить скромний внесок у молодіжний жаргон роблять слова, що розкривають ставлення до навчання або роботи.

Можна назвати кілька причин, які впливають на те, що діти й підлітки активно вживають сленг. Перша з них досить сумна: школярам просто не вистачає літературного словникового запасу, щоб викласти свою думку.

Багато дітей пояснюють уживання жаргону прагненням до розмаїтості, адже „завжди говорити правильно так нудно!” [6, с.16 ]

Нарешті, як указують психологи [6; 13; 19], підлітки часто заявляють, що просто не хочуть, щоб їх розуміли дорослі або однолітки, що належать до іншої компанії або „ворожої” молодіжної течії. Якщо дві останні причини цілком об’єктивні, то першу можна намагатися усунути.

Окрім сказаного вище, для еволюції мовного стандарту публічної комунікації другої половини ХХ століття особливого значення набувають такі фактори:

-          зміна нормативної основи, літературної мови, що виразилася у втраті мовою художньої літератури своєї нормотворчої значущості;

-         використання у сфері публічної комунікації усних каналів комунікативного зв’язку.

Сьогодні мова засобів масової інформації розглядається як нормотворчий фактор, що впливає на формування норм сучасної літературної мови, а також на рівень мовної культури. Вивчаючи публічну комунікацію, ми не можемо не відзначити, що зміни досить часто не збігаються з традиційними уявленнями про норму мовної поведінки. Ми не можемо не відзначити масове введення сленгових маніфестацій розмовного мовлення, результатом якого є зниження мовної культури, і, навпаки, зростання експресивності, посилення „особистісного” початку [68].

Ще одна причина, яка, на наш погляд, сприяє поширенню сленгу, – демократизація мовної культури. У цьому випадку ми маємо кримінальну „вульгарну” лексику, яка поширюється в молодіжному середовищі. Присутність кримінального жаргону в мовленні молоді, на думку Г.Нещименко, свідчить про теперішнє „нездоров’я соціального організму етносу, зокрема про його криміналізацію” [68, с.107].

Таким чином, залежно від специфіки конкретної мовної ситуації, а також соціальних умов життя, активізуються різні маніфестації розмовного мовлення: в українській мові – сленгові маніфестації, тобто підтверджується вибірковість використання розмовних ідіом. Це означає, що в українській мові, крім сленгів, можуть використовуватися інші розмовні маніфестації, наприклад, просторіччя та жаргони. Не можна не відзначити використання включень зі сленгу наркоманів, що свідчить про зростаючу соціальну напругу. Наприклад: наркота, на голці, вмазатись, ширнутися, сісти на голку.

Уживання елементів побутово-розмовного мовлення або ж соціолектів дає підстави говорити про зміну сфери функціонування цих ідіом. Так, соціолекти втрачають свою споконвічну функціональну замкненість, споконвічне корпоративне призначення – бути таємними або ж спеціалізованими лексичними одиницями.

Уживання сленгів найчастіше диктується певним комунікативним наміром, тобто є актуалізованим, функціонально обумовленим, а, отже, контрольованим автоцензурою. Так, у мовленні окремих публічних політиків відбивається продумана попуалістична мовна стратегія для того, щоб вписатися в мовний стандарт певного соціального шару населення, бути в ньому коммунікативно успішним і, як наслідок цього, – залучити його на свій бік. Ми можемо навести приклади таких сленгових включень: „кинути”, „жратва”, „балдєть” та ін.

Кримінальний жаргон, як зазначає Леся Ставицька, згодом розчиняється в молодіжному сленгу і відходить на периферію мови, і тільки окремі компоненти зберігаються, виконуючи чисто експресивну функцію [100, с.214]. Іноді особи з високим рівнем мовної компетенції часто навмисно допускають мовні вільності, які виконують певну значеннєву чи стилістичну функцію. Для створення атмосфери довіри, симпатії до співрозмовника журналісти останнім часом усе частіше використовують емоційно-експресивну лексику. Телебачення і радіо також сприяють поширенню вживання ненормативної лексики.

Негативний вплив на стан мовної культури молоді здійснює прогресуюче зниження якості друкованої продукції. Тираж книжкової продукції зменшується, знижується якість редакторської і коректорської обробки тексту. Не можна не враховувати й обмеження можливостей здійснення централізованого контролю за дотриманням літературної норми, розосередженість центрів впливу на масову мовну свідомість. Розпалася єдина видавнича мережа, з’явилася величезна кількість комерційних видавництв, що не приділяють належної уваги рівневі редакторської підготовки тексту, заповнюють книжковий ринок літературою сумнівної художньої вартості [68].

Звичайно, слід звернути увагу і на ступінь освіченості населення. Найчастіше наявність вищої освіти є лише формальним показником і не гарантує володіння нормами літературної мови. Підтвердженням цього служить зниження чисельності реальних носіїв літературної норми порівняно зі зростанням кількості користувачів мовного феномена. Фактом є і те, що для активного володіння усною літературною мовою необхідний досить високий рівень мовної компетенції.

Ще однією причиною поширення такої лексики серед молоді, на думку Т. Бессонової, є виховання в неблагонадійній родині. У процесі формування особистості родина відіграє провідну роль. Тут дитина здобуває уміння і навички спілкування і людського взаєморозуміння, тут закладаються моральні основи і відбувається професійне самовизначення [14]. Дитина копіює і відображає особливості життя оточуючих дорослих людей. Варто підкреслити і те, що в засвоєнні дитиною соціального досвіду важливу роль відіграють імітація й ідентифікація, тобто наслідування поведінки важливих для неї людей, що призводить до прийняття їхніх цінностей, установок, норм поведінки.

Ще одним джерелом поширення сленгу, на думку В. Титаренко,  є школа, де впливають на розвиток мовлення учнів не тільки вчителі, але й шкільний колектив. Багато учнів приносить з дому „лайливі слова”. Школярі, які були колись незнайомі з такими висловлюваннями, починають уживати їх і закріплювати у своїй свідомості, мовленні [91].

Цікавими є дослідження російських соціологів та психологів. У 1996 та 2003 роках вони зробили аналіз шкільного учнівського та викладацького сленгу [13]. Порівняльний аналіз сленгу старшокласників яскраво ілюструє таблиця:

Таблиця 1.1.

Порівняльний аналіз шкільного сленгу різних років

Інша таблиця ілюструє мовну культуру викладачів:

Таблиця 1.2.

Структура викладацького сленгу

Наведений приклад вивчення шкільного сленгу дозволяє зробити практичний висновок про те, що в школі назріла проблема, яка стосується зниження культури мови учнів і педагогів. Це диктує необхідність використання вчителями літературних норм, повної відмови від використання сленгу (або обережного використання), який може нести в собі подвійний зміст, запозичений із кримінального жаргону, і стане причиною важкої психічної травми для дитини. Ми впевнені, що ситуація в Україні буде подібною.

Отже, сленг має яскраво виражене соціальне та психологічне підґрунтя, а тому потребує детальнішого вивчення та нових підходів у методиці його дослідження.