Українське суспільство зацікавлене в здійсненні широкої системи освітніх і виховних заходів, метою яких є розвиток загальної та мовленнєвої культури людини, зокрема викорінення з мови людей засобів, які руйнують чистоту мови.

На думку Б. Головіна, це територіальні та соціальні діалектизми, варваризми, вульгаризми, слова-паразити, а також канцеляризми (при вживанні в нетипових для них стильових і мовленнєвих ситуаціях) [23, с.167].

Чистота мовлення виявляється, на погляд Г. Крекніної, у трьох аспектах:

 1. В орфоепії – правильна літературно-нормативна вимова, відсутність інтерферентних явищ, так званого акценту.

 2. У слововживанні – відсутність позалітературних елементів: діалектизмів, вульгаризмів, канцеляризмів, плеоназмів, макаронізмів, штампів, слів-паразитів.

 3. В інтонаційному аспекті – відповідність інтонації змістові та експресії висловлення, відсутність брутальних, лайливих, лицемірних ноток [139].

У наш час найголовнішими недоліками мовлення учнів є використання жаргонізмів (зокрема молодіжного сленгу) та територіальних діалектизмів. Обидва явища мають яскраво виражений психологічний аспект [139]. „Жаргон – суперечливе мовне явище. Він захоплює молодь своєю експресивністю, незвичайністю, несхожістю на унормоване мовлення. Багато спеціалістів розглядають жаргон як засіб самоутвердження молоді, своєрідну „дитячу хворобу”, яка охоплює кожне покоління й поступово зникає. Дехто бачить у жаргонах важку мовну хворобу, з якою слід наполегливо боротися” [29, с.147].

Жаргонізми вивчаються за новою шкільною програмою у 6 класі та старшій школі. На вивчення теми „Професійні слова і терміни. Просторічні слова. Жаргонізми” виділяється лише одна година. Однак деякі вчителі-практики радять виділити додаткову годину для вивчення цієї теми, що сприятиме зацікавленню учнів історією мови, збагачуватиме їхній лексикон, розвиватиме ерудицію [15; 60].

Ще одним проблемним питанням залишається наступне: проаналізовані нами шкільні програми з мови [92; 93; 110; 114] вимагають ознайомлення із жаргоном (не звертаючи уваги на сленг), однак не вимагають визначення його стилістичної ролі: „учень визначає стилістичну роль діалектизмів, професійних слів, термінів, архаїзмів і неологізмів у художніх та науково-публіцистичних текстах”, при цьому „уміє доречно використовувати у власному мовленні вивчені пласти лексики”[114]. Це один із визначальних факторів того, що більшість опитаних нами вчителів-словесників не звертають особливої уваги на сленг.

 Проблема комунікативного аспекту в навчанні рідної мови не нова. Вона тісно пов’язана з практичною свідомістю, на яку орієнтують концепції мовної освіти, чинні програми з української мови. Вважається, що учні можуть засвоїти рідну мову як систему на основі засвоєння словникового складу, фонетичної та граматичної системи тощо. Набуті знання вони зможуть використовувати для спілкування. Однак на практиці часто маємо протилежні наслідки: знаючи лінгвістичну теорію, діти не набули комунікативних умінь і практичне володіння мовою залишається на низькому рівні, зводиться до примітивного повсякденного спілкування чи повної відмови від нього через використання російської мови або суржика двох мов [63, с.21].

Отже, у спілкуванні учнів переважає жаргон та сленг. Проаналізувавши наукову літературу, ми можемо виділити позитивні та негативні сторони функціонування сленгу:

Таблиця 1.3.

Позитивні та негативні прояви сленгу

У роботі над розділом „Лексикологія. Фразеологія” є широкі можливості для збагачення лексичного і фразеологічного запасу та розвитку зв’язного мовлення учнів. Слід систематично практикувати складання усних і письмових творів, редагування написаного, заміну слів синонімами, визначення стилю мовлення і т. ін. [9, с.133].

Для ефективного формування в учнів комунікативних навичок необхідно, перш за все, проаналізувати основні етапи і обсяг вивчення лексикології, зокрема лексики обмеженого соціального вжитку в школах різних типів. Із цією метою необхідно звернутися до шкільних програм та підручників.

Важливою особливістю вивчення української (рідної) мови в 2007/2008 навчальному році є одночасне використання кількох програм із цього предмета. У 2007/2008 навчальному році вивчення української (рідної) мови у 5-7-их класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється за програмою, затвердженою Міністерством освіти і науки України (лист №1/11-6611 від 23.12.2004 року):

- Українська (рідна) мова. 5-12 класи./ Автори Г. Т. Шелехова,
В. І. Тихоша, А. М. Корольчук, В. І. Новосьолова, Я. І. Остаф. За редакцією Л. В. Скуратівського. – К. - Ірпінь: Перун, 2005.

У 2007/2008 навчальному році вивчення української (рідної) мови у 8-11 класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється за однією з двох програм, затверджених Міністерством освіти і науки України:

- Рідна мова. 5-11 класи. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / Автори Л. В. Скуратівський, Г. Т. Шелехова,
В. І. Новосьолова. – К.: Шкільний світ, 2001;

- Рідна мова: 5-11 клас. Програма для загальноосвітніх навчальних закладів / Автор І. П. Ющук. - К.: Освіта, 2003 [11].

Відповідно до  програм „Рідна мова” для загальноосвітніх навчальних закладів [72; 114] основною метою вивчення української мови в загальноосвітніх навчальних закладах України є формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови – її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності.

Зрозуміло, щоб комунікативно виправдано користуватися засобами рідної мови, необхідні знання з лексикології, адже слово – основна, базова одиниця мови.

Програми „Рідна мова” орієнтують на засвоєння учнями базових орфоепічних, граматичних , правописних, стилістичних та лексичних умінь і навичок як необхідної умови ефективного досягнення нової освітньої мети.

Загальновідомо, що навчити учнів добре володіти мовою можна лише в процесі мовлення. Тому мовленнєва змістова лінія програм „Рідна мова” істотно оновлена. Формування в учнів умінь і навичок зв’язного мовлення тісно пов’язане з іншими напрямами  роботи з розвитку мовлення, зокрема збагачення мовлення з погляду лексичної і граматичної будови. Тому розширення й активізація словникового запасу  усного і писемного мовлення учнів має проводитися на кожному уроці.

Вивчення лексикології, зокрема лексики обмеженого соціального вживання згідно з програмами „Рідна мова” відбувається в 6-му класі під час вивчення розділу “Лексикологія. Фразеологія” за старою та „Лексикологія” за новою програмою. У зв’язку з тим, що кількість годин, передбачена програмою на вивчення розділу, обмежена  (6 та 7 годин відповідно), а обсяг матеріалу, запропонованого програмою, досить обширний, цілком очевидно, що на вивчення лексики обмеженого соціального вжитку відводиться не більше однієї години. Однак, О. В. Ожигова [73, с.60], орієнтуючись на підручник   „Рідна мова” (автори – С. Я. Єрмоленко, В. Т. Сичова), рекомендує відводити на вивчення теми „Професійні слова і терміни. Просторічні слова. Жаргонізми” дві години.

 Окремі питання лексикології програма „Рідна мова” пропонує розглядати і в 10-му класі, коли відбувається систематизація та узагальнення вивченого у 5-9 класах. Аналізуючи підручник для 10-11 класів за цією програмою [113], можна відзначити, що лексиці обмеженого соціального вжитку приділяється незначна увага (фактично немає вправ, які б торкалися даної проблеми).

Таким чином, аналізуючи програми „Рідна мова” [72; 114] в аспекті вивчення лексикології, а це стосується і лексики обмеженого соціального вжитку, можемо зробити висновок, що загальний обсяг обов’язкового матеріалу, який стосується досліджуваної теми, невеликий і обмежується лише окремими теоретичними відомостями, які, крім того, не задовольняють нас, адже не розкривають усього спектру досліджуваної нами проблеми.

На сьогодні існує дві факультативні програми, які стосуються вивчення лексики української мови:

-  факультативний курс „Лексика української літературної мови” (автор В. Л. Федоренко), призначений для вивчення в 10 класі філологічного профілю й покликаний зорієнтувати школярів у основних поняттях та термінологічній системі лексикології, докладно ознайомити школярів зі словом як мовною одиницею, особливостями його значення, походження та функціонування;

-  факультативний курс „Лексика української мови” (автори
О. П. Глазова, Ю. Б. Кузнецов), розрахований на вивчення протягом одного року у 8 класі. Курс має на меті поглиблення у школярів знань про лексичну систему української мови, шляхи її становлення та розвитку, головні поняття й одиниці, характер зв’язків між її компонентами.

Завдяки цим програмам, на наш погляд, можна „заповнити прогалини” у знаннях учнів із української лексикології. Однак і їхній зміст не враховує усіх особливостей функціонування лексики обмеженого соціального вжитку.

Таким чином, необхідно вводити спеціальні факультативні курси, які б стосувалися лексики обмеженого соціального вживання, особливу увагу звертаючи на сленг, адже ця тема стає досить актуальною і набуває значного соціокультурного змісту. Тому нами була розроблена програма факультативного курсу „Соціальні діалекти української мови” [Додаток А].

Отже, щоб виправити мовленнєві недоліки учнів, учитель повинен знати особливості їхньої комунікації. А оскільки у мовленні учнів переважає жаргон та сленг, то, насамперед, це обізнаність педагога з особливостями вживання лексики зниженої конотації, а також із методикою викладання лексикології. Однак, як засвідчує аналіз літератури, поки що немає достатньо чітко сформованих методичних рекомендацій щодо вивчення сленгу, а є лише поодинокі публікації. Це ще раз засвідчує актуальність нашого дослідження.