ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Отже, розглянувши теоретичні основи формування лінгвокомунікативної компетентності школярів (на прикладі сленгу), можна зробити такі висновки:

1.            Виникнення та інтенсивний розвиток сленгу пов’язаний як із соціальними та політичними змінами, так і має яскраво виражений психологічний характер.

2.            Дослідження сленгу української мови – явище нове. Лише зараз починають з’являтися праці, присвячені цій проблемі.

3.            До цього часу немає загальноприйнятої думки щодо класифікації соціальних діалектів, а також – однозначної думки щодо визначення таких термінів, як „сленг”, „жаргон”, „арго”, „професійний жаргон”.

4.            Погоджуємось із думкою В. Хом’якова, що сленг – це ”відносно стабільний для певного періоду, широко розповсюджений та загальнозрозумілий пласт нелітературної лексики і фразеології у середовищі живої розмовної мови, вельми неоднорідний за своїм генетичним складом та ступенем наближення до літературної мови; має яскраво виражений емоційно-експресивний оціночний характер, що часто є протестом-насмішкою над соціальними, етичними, естетичними, мовними та іншомовними умовностями та авторитетами”.

5.            На основі вище зазначеного можна стверджувати, що сленг займає особливе місце в лексичній системі української мови, а тому не можна оминати його при вивченні курсу сучасної української мови у школі. В умовах правильно підібраних методик сленг може мати великий виховний вплив. 

6.            Аналіз програм та підручників з української мови вказує на необхідність вивчення сленгової лексики та формування на її основі лінгвокомунікативної компетентності учнів. Зміст програм і підручників майже не орієнтує вчителів на вивчення сленгу, однак сучасні зміни в лексичній системі вказують на необхідність його вивчення з метою корекції мовлення школярів.

7.            Сленг сприяє кращому пізнанню лексичної системи мови, адже він яскраво ілюструє всі особливості її функціонування.