Аналіз наукової літератури [9; 40; 63; 64; 73] дає підстави стверджувати, що проблема вивчення сленгу є мало дослідженою, а результати анкетування та аналіз наукової літератури з психології та соціології [13; 19; 86; 127] вказують на те, що цей пласт лексики останнім часом набуває широкої популярності, активізується та використовується в усіх сферах життя. Дослідники встановили, що поміж усіма сленговими словами молодіжний сленг охоплює 28 % від їхньої загальної кількості [118]. Крім того, результати констатувального зрізу у зв’язку із сучасними умовами та вимогами мовної освіти вказують на необхідність формування лінгвокомунікативної компетентності учнів, ураховуючи сучасний стан розвитку лексичної системи мови, а, отже, і лексики обмеженого соціального вжитку.

Розробка змісту експериментальної методики формування лінгвокомунікативної компетентності учнів потребувала врахування даних психології, соціології, лінгводидактики і методики, а також результатів констатувального  зрізу.

Аналіз наукових і методичних джерел, результати власних спостережень як за лінгвокультурологічним середовищем, так і за навчальним процесом  дав змогу накреслити вихідні положення експериментальної методики:

-  змістовий компонент готовності учнів щодо володіння лінгвокомунікативною компетентністю (на підґрунті сленгових лексем) та її місця в загальній системі навчання мови;

-  мотиваційний (усвідомлення учнями необхідності й важливості теоретичних знань із лексикології; потреба вирішення поставлених комунікативних завдань);

-  діяльнісний (формування лінгвокомунікативної компетентності в певній ситуації спілкування).

  Психологічною та соціологічною основами розробленої методики є з’ясування ролі сленгової лексики у спілкуванні та діяльності учнів; закономірностей та особливостей уживання сленгу в різних ситуаціях. Лінгвістичну основу складає вчення про лексикологію сучасної української мови.

Програму експерименту було підпорядковано провідним цілям і завданням сучасної мовної освіти.

Для проведення педагогічного експерименту була розроблена програма [Додаток Б], кожен етап якої передбачав розв’язання ряду завдань.

1 етап. На цьому етапі збирався сленг, який використовують школярі, для його подальшого аналізу, а також  для наступної розробки змісту,  форм, методів організації навчально-виховної роботи з учнями ЗОШ.

2 етап. Цей етап експериментальної роботи передбачав аналіз рівня розуміння учнями соціолінгвістичних та психологічних аспектів функціонування сленгів у мовленні. Результатом роботи стали критерії оцінювання, їх показники та індикатори.

3 етап. Для вивчення стану досліджуваної проблеми були розроблені: анкета для учнів 6 і 10 класів [Додаток В], опитувальники для вчителів української мови [Додаток Г], а також розроблено і проведено серію уроків та виховних заходів [Додаток Д].

4 етап. На основі розроблених анкет та аналізу уроків і виховних заходів було проведено констатувальний етап педагогічного експерименту, в ході якого планувалося виявити рівень знань учнів про словниковий склад української мови, рівень умінь і навичок використовувати сленг у певній ситуації.

Передбачалося провести констатувальний та формувальний експерименти у одних і тих же групах учнів 6-х і 10-х класів. Саме в цих класах вивчається тема „Лексикологія української мови”, в структуру якої включається матеріал про сленг.

5 етап. Для перевірки висунутої гіпотези дослідження був проведений формувальний етап педагогічного експерименту, який включав:

а) пошук найбільш раціональних шляхів роботи, спрямованих на формування  лінгвокомунікативної компетентності учнів засобами сленгу на уроках української мови та у виховній роботі;

б) упровадження розроблених форм, прийомів, методів вивчення сленгу, що сприяють формуванню лінгвокомунікативної компетентності .

6 етап. Контрольний етап педагогічного експерименту. Здійснювалася тематична розробка та порівняльний аналіз результатів, отриманих під час констатуючого та контрольного зрізів. Для порівняння результатів використовувалися методи математичної статистики [Додаток Е].

Після проведеної роботи були сформульовані висновки, обґрунтовані ефективні педагогічні умови реалізації розробленого змісту, комплекс форм і методів роботи із лексикології української мови, методичні рекомендації щодо вивчення сленгу як засобу формування лінгвокомунікативної компетентності учнів.

Програма експериментально-дослідної роботи передбачала вивчення вихідного стану лінгвокомунікативної компетентності учнів у процесі вивчення сленгу сучасної української мови. Для цього ми провели констатувальний експеримент.

Для отримання вихідних даних у Глухівській школі-інтернаті-ліцеї під час педагогічної практики було проведено констатувальний зріз, яким охоплено 40 учнів 6-их класів та 44 учні 10-их класів. Метою його було з’ясувати:

-           рівень розуміння учнями соціолінгвістичних та психолінгвістичних аспектів функціонування сленгів у мовленні, та їх впливу на формування лінгвокомунікативної компетентності школярів;

-          реальний рівень знань учнів про словниковий склад української мови;

-          причини й фактори засвоєння та використання учнями сленгу;

-          рівень розвитку вмінь і навичок використовувати сленг у певній ситуації.

Із метою з’ясування ролі сленгової лексики у молодіжному середовищі нами було проведено ряд соціологічних опитувань:

1.     На базі 6-их, 10-11-их класів шкіл м. Глухова та Глухівського району [Додаток Є].

2.     Інтернет-опитування (останнє використовувалося з метою з’ясування загальних тенденцій у сучасному комунікативному соціумі).

Нами було опитано сімдесят чотири респонденти, яким поставлено наступні запитання:

1.     Чи використовуєте Ви у своєму мовленні сленг і як часто?

2.     Чому Ви вживаєте ці слова?

3.     Чи вважаєте Ви молодіжний сленг ненормативною лексикою?

Результати опитування були наступними:

1. Із сімдесяти чотирьох опитуваних досить часто у власному мовленні вживають сленг 57 %, інколи – 34 %, ніколи – 9 % опитаних. Отже, більшість респондентів уживає сленг у своєму мовленні.  Однак, ураховуючи те, що абсолютно всі підлітки користуються соціолектами у власному мовленні, як це нам доводять  результати включеного спостереження, можна припустити, що частина з них не має достатньо сформованих знань, щоб кваліфікувати власну субкультурну мову сленгом.