Основною метою навчання рідної мови є формування національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами рідної мови.

У процесі навчання, орієнтуючи свою роботу на розвиток такої особистості, необхідно звертати увагу на сучасні суспільні потреби, ту мовну картину, котра склалася у державі. Ефективність запропонованої нами методики формування лінгвокомунікативної компетентності засобами сленгу визначалася за допомогою так званих „зрізів”. Перевірка формувального  впливу проводилася на основі оцінки усних відповідей учнів, контрольних та творчих робіт, виконання навчально- та науково-дослідницьких завдань, участі у виховних заходах та пошуковій роботі. Також використовувалися методи незалежних характеристик, педагогічне спостереження, на основі яких до змісту кожного етапу експерименту вносилися корективи, з’ясовувалася доцільність застосування організаційних форм і методів. На основі загальних критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів, ми розробили шкалу, за якою можна визначити рівень навчальних досягнень учнів [Додаток К].

Необхідно зауважити, що експериментальними та контрольними групами були учні  6-х та 10-х класів Глухівської школи інтернату-ліцею. Процес навчання відбувався за затвердженими шкільними програмами (для учнів 6-х класів [5-12 кл] , а для 10-х – авторська програма вчителя школи Супранової Н.В. Відповідно до програми дослідно-експериментального дослідження з формування лінгвокомунікативної компетентності в учнів засобами сленгу [Додаток Б], в експериментальній групі нами було проведено заняття за розробленою системою роботи. Вихідні дані стану знань учнів із лексикології ми зібрали на початку експерименту під час констатувального зрізу. Вивчення мови в цих класах здійснювався здебільшого за традиційною системою навчання. Ми припускали, що формування лінгвокомунікативної компетентності учнів буде ефективним за умови системного підходу до роботи, зокрема під час вивчення лексикології (на прикладі впливу сленгової лексики), оптимального добору форм і методів роботи над сленгом як складовою української лексикології та широкого ознайомлення учнів із сленгом як соціокультурним явищем.

Основним чинником актуалізаційного етапу стало наповнення програм з української мови і частково літератури  інформацією про сленг, зокрема як явище соціокультурне. Нами було проведено контрольний зріз,  мета якого полягала в перевірці знань учнів із лексикології.

Таким чином, ми мали змогу перевірити  ефективність запропонованої нами методики.  Основними методами дослідження були опитування, аналіз усних відповідей учнів, контрольні та творчі роботи, пошукова діяльність.

 Для отримання порівняльних результатів респондентам необхідно було  виконати завдання, складніші за ті, котрі були запропоновані у констатувальному зрізі  [Додаток Л].

Аналіз якості виконання завдань школярами, зміст яких був спрямований на формування лінгвокомунікативної компетентності учнів засобами сленгу, а також спостереження за цією роботою дали змогу отримати об’єктивну інформацію про зміни рівня знань учнів про лексикологію української мови від початку до заключного етапу.

Порівнявши результати анкетування під час констатувального та виконання вправ під час контрольного зрізу ми з’ясували, що значно покращився якісний показник знань учнів із лексикології української мови, що, безперечно, вплинуло і на формування загальної лінгвокомунікативної компетентності учнів. Як шести-, так і десятикласники здебільшого можуть знаходити сленг у мовленні, виокремлювати його та аналізувати, добирати до нього літературні слова-відповідники.

На уроках української мови під час формувального експерименту більшість учнів чітко охарактеризували та мотивували доцільність чи недоцільність уживання сленгу в певній ситуації. У процесі навчальної діяльності навчилися відрізняти та класифікувати соціальні діалекти. В ході стилістичного експерименту в школярів формувалися вміння аналізувати текст, знаходити в ньому мовні засоби увиразнення, риторичні фігури, котрі можуть творитися засобами сленгу. Крім того, учні брали активну участь у зборі сленгу, намагаючись робити його дискурсивний аналіз. 

Якщо аналізувати рівень засвоєння учнями знань із лексикології української мови під час констатувального та контрольного зрізів, можна відзначити наступне:

-  рівень знань учнів 6-х класів при використанні традиційної методики складав 59 %, що відповідає середньому показнику засвоєння знань, а під час контрольного зрізу – 81 %, що відповідає достатньому рівню. Різниця склала 22 %;

-  рівень знань учнів 10-х класів при констатувальному зрізі склав 70%, а при контрольному – 88 %. Тобто знання учнів із лексикології української мови покращилися на 18 % і відповідають достатньому рівню.

Після завершення експерименту високий рівень знань у 6-х класах показали при контрольному зрізі 52,5 % (було 35 %) учнів, достатній – 40 % (17,5 %),  середній - 7,5% (25 %). Тобто, кількість учнів із високим рівнем знань збільшилась на 17,5 %, з достатнім  – на  22,5%, середній зменшився на 17,5 %, а початковий – на 22,5 %.

У десятих класах високий рівень знань показали 66 % учнів (замість 52%), достатній – 32 % (замість 18 %), середній - 2 %. Таким чином, кількість учнів із високим рівнем знань збільшилась на 14 %, із достатнім – на 15 %.

Таким чином, результати дослідження дали змогу визначити переваги запропонованої нами експериментальної технології. Даючи відповіді на запитання, учні експериментальної групи послідовно, переконливо відтворювали навчальний матеріал. За даними кінцевого зрізу для учнів як шостих, так і десятих класів респондентам із високим рівнем сформованості знань із лексикології української мови характерними були: глибокі знання програмового матеріалу і вміння його використовувати у практичній діяльності, навички аналізу тексту, сформованість словникового запасу, вміння розрізняти соціальні діалекти, зокрема вирізняти сленг. Важливе значення при цьому мали такі якості відповідей, як правильність, чистота, логічність викладу думок. Необхідно зауважити, що існують деякі відмінності у сформованих знаннях учнів 6-х та 10-х класів. Це пров’язано з тим матеріалом, котрий виноситься на обов’язкове вивчення; врахуванням індивідуальних та вікових особливостей учнів; типом класу (загальноосвітній або ліцейний).

Для учнів із достатнім рівнем сформованості знань  характерними є уміння виокремлювати сленг з-поміж інших прошарків лексики, базовий словниковий запас яких, однак, вимагає вдосконалення; вміння працювати з текстом.

Учні із середнім рівнем знань (6-ті класи)  давали поверхові відповіді на питання, помилялися в класифікаціях лексичних одиниць, погано аналізували текст, не в повному обсязі виконували завдання.  Таким чином, необхідно продовжувати роботу над формуванням знань із лексикології та формувати їхню лінгвокомунікативну компетентність.

Отже, обробка результатів контрольного зрізу  показала, що загальний показник рівня знань учнів шостих та десятих класів після проведеної нами системи уроків та виховних заходів становить 81% і 88 % відповідно. Можна зробити висновок про перехід загального рівня знань учнів на достатній  рівень підготовки.

Педагогічний експеримент дав змогу виявити такі тенденції у підготовці учнів на основі використання сленгової лексики: зацікавленість учнів лексикологією залежить від змісту і форм вивчення матеріалу, а також наявності обґрунтованих методичних рекомендацій щодо його вивчення та пошуку;  залучення учнів до активного збирання лексичного матеріалу, орієнтація їх на творчу співпрацю веде до кращого розуміння мови, формуються знання про наукові методи дослідження мови;  забезпечення тісного співробітництва дає змогу суттєво підвищити рівень потребово-мотиваційної, пізнавальної, практично-діяльнісної готовності учнів; сленгова лексика має великий потенціал для формування лінгвокомунікативної компетентності учнів.

Таким чином, отримані у ході формувального експерименту результати та дані порівняльного аналізу дають підстави стверджувати, що формування лінгвокомунікативної компетентності учнів буде ефективним за умови:

-  системного підходу до роботи над формуванням лінгвокомунікативної компетентності учнів, зокрема під час вивчення лексикології (на прикладі впливу сленгової лексики);

-  оптимального добору форм і методів роботи над сленгізмами як складовою української лексикології;

-  широкого ознайомлення учнів із сленгом як соціокультурним явищем.

На заключному етапі експериментальної роботи ми розробили рекомендації для роботи над вивченням сленгу.

Отже, проаналізувавши результати експериментальної роботи в 6-х та 10-х класах школи інтернат-ліцею, можна зробити висновок, що тільки систематична робота на заняттях української мови з ознайомлення учнів із лексикологією української мови і сленгом зокрема, вивчення цього матеріалу із застосуванням різноманіних  форм, методів, прийомів роботи підвищує якість знань, умінь і навичок, сприяє більш глибокому розумінню лексичної системи мови і мови як явища загалом, що впливає на формування лінгвокомунікативної компетентності.

На основі аналізу результатів роботи над формуванням лінгвокомунікативної компетентності в учнів засобами сленгу нами були розроблені практичні рекомендації вчителям-словесникам:

- проводити уроки із застосуванням вправ, які б допомагали розкрити багатство лексичної системи української мови, наголошуючи на доцільності та недоцільності використання різних пластів лексики в конкретних ситуаціях;

- важливо, щоб на уроках звучали тексти письменників, котрі б відображали весь потенціал різноманітних шарів лексики, та проводилась робота над їх мовним аналізом. Не повинні бути виключенням тексти, де використовується сленг, особливо якщо це твір є високохудожнім та несе виховний вплив;

- послідовно і систематично вводити відомості про сленг в курс сучасної української мови, ілюструючи його засобами сучасні мовні явища;

- ураховувати міжпредметні зв’язки курсів української мови, українськоїи, історії України (особливо історії місцевості,  де проживають учні),  музики літератур тощо;

-  ураховувати індивідуальні та вікові особливості учнів;

- приділяти увагу соціолінгвістичному та психологічному аспекту функціонування сленгу;

- проводити бесіди та тренінги з учнями з метою уникнення негативних проявів використання сленгу;

- значну увагу приділяти якісному рівню мовної освіти шляхом розробки різноманітних форм, методів, прийомів роботи, які б підвищували значною мірою пізнавальний інтерес учнів, формували в них прагнення до оволодіння лексикологією української мови та сленгом зокрема;

- влаштовувати уроки-лекції, диспути для старшокласників, на яких є можливість висловити власні думки з приводу функціонування сленгу в молодіжному середовищі;

- використовувати аудіо- та відеоматеріали з метою зацікавлення учнів матеріалом уроку;

- залучати учнів до збирання сленгу , розповідаючи про доцільність та важливість його вивчення;

- уводити спецкурси із лексикології, особливу увагу звертаючи на соціальні діалекти та сленг, як їхній різновид.

Ураховуючи те, що робота із формування лінгвокомунікативної компетентності учнів повинна бути системною та невідривною від позашкільної діяльності, нами були сформульовані поради батькам та вихователям:

- пояснюйте дитині походження тих або інших слів. Можливо, школяр виключить зі свого лексикона деякі сленги, дізнавшись, що їх уживали злодії та вбивці.

- Контролюйте власне мовлення. Більшість дорослих самі часто вживають сленг для створення жарту або для того, щоб скоротити дистанцію в спілкуванні з дітьми. Дитина може не розуміти цих мотивів і сприймати висловлення батьків як мовну норму.

- Оскільки молодіжний сленг активно проникає на телеекрани, у рекламу й друковані видання, особливу увагу варто приділити дитячим і молодіжним передачам, книгам і журналам. Намагайтеся вибирати для школяра ті з них, які найменшим чином засмічені сленгом. Діти схильні копіювати манеру поведінки улюблених персонажів, і краще, якщо це будуть герої навчальних програм, а не Сімпсони.

- Необхідно показати підліткові, що, крім сленгу, в українській мові існує безліч інших мовотворчих засобів, які дозволяють зробити мовлення цікавим, яскравим та смішним.

- Спробуйте зіграти на прагненні підлітка виділятися серед однолітків. Так, для юнаків буде мати значення той факт, що дівчатам подобаються  молоді люди із чистим мовленням.

- Домовтеся з дитиною, у яких ситуаціях вона не буде вживати сленг: наприклад, у розмові з вами, при молодшому братові, у гостях і т.д. Подібні обмеження дозволять стимулювати розвиток літературної мови.

Крім того, якщо в мовленні школяра зустрічається не тільки сленг, але й ненормативні слова, необхідно:

- дати зрозуміти дитині, що ненормативна лексика тому й називається нецензурною лайкою, що займає особливу нішу в мові.

- Розповідати школяреві про те, що традиційно ненормативні слова не прийнято вживати при дітях, жінках, літніх людях, у громадських місцях і т.д.

- Не стомлюватися повторювати дитині, що ненормативна мова - мова людей неосвічених, недалеких.  Їхній лексикон обмежений декількома словами, які вони комбінують між собою, перетворюють у різні частини мови, щоб виражати свої примітивні думки. Розумна та освічена людина досить легко може висловити свої думки різними словами.

-  Не боятися демонструвати дитині свою відразу до ненормативної лексики.

- Допомагати дитині підібрати заміну ненормативним виразам – слова, які він зможе вживати у хвилини сильного хвилювання, подиву або відчуваючи біль.