Соціолінгвістика оперує певним набором специфічних для неї понять: мовне співтовариство, мовна ситуація, соціально-комунікативна система, мовна соціалізація, комунікативна компетенція, мовний код, перемикання кодів, білінгвізм (двомовність), диглосія, мовна політика й ряд інших. Крім того, певні поняття запозичені з інших галузей мовознавства: мовна норма, мовне спілкування, мовна поведінка, мовний акт, мовний контакт, змішання мов, мова-посередник й ін., а також із соціології, соціальної психології: соціальна структура суспільства, соціальний статус, соціальна роль, соціальний фактор і деякі інші.

Розглянемо деякі із цих понять, найбільш специфічні для соціолінгвістики й важливі для розуміння сутності цієї наукової дисципліни.

Мовне співтовариство – це сукупність людей, об’єднаних загальними соціальними, економічними, політичними й культурними зв’язками й здійснюючих у повсякденному житті безпосередні й опосередковані контакти один з одним і з різного роду соціальними інститутами за допомогою однієї мови або різних мов, розповсюджених у цій сукупності.

Границі поширення мов дуже часто не збігаються з політичними границями. Самий очевидний приклад – сучасна Африка, де на тій самій мові можуть говорити жителі різних держав (такий, наприклад, суахілі, розповсюджений у Танзанії, Кенії, Уганді, частково в Заїрі й Мозамбіку), а усередині однієї держави співіснують кілька мов (у Нігерії, наприклад, їх більше 200!). Тому при визначенні поняття „мовне співтовариство” важливе сполучення лінгвістичних і соціальних ознак: якщо ми залишимо тільки лінгвістичні, то мова буде йти лише про мову, безвідносно до того середовища, у якій вона використається; якщо ж опиратися тільки на соціальні критерії (включаючи й політико-економічні, і культурні фактори), те поза полем уваги залишаться мови, що функціонують у даній соціальній спільності.

В якості мовного співтовариства можуть розглядатися сукупності людей, різні по чисельності вхідних у них індивідів, - від цілої країни до так званих малих соціальних груп (наприклад, родини, спортивної команди): критерієм виділення в кожному випадку повинні бути спільність соціального життя й наявність регулярних комунікативних контактів. Одне мовне співтовариство може включати інші. Так, сучасна Україна - приклад мовного співтовариства, яке містить у собі мовні співтовариства меншого масштабу: області, міста. У свою чергу, місто як мовне співтовариство містить у собі мовні співтовариства ще меншого масштабу: підприємства, установи, навчальні заклади.

Чим менше чисельність ямовного співтовариства, тим вище його мовна однорідність. У Росії, наприклад, існують і взаємодіють одна з одною десятки національних мов й їхніх діалектів, а у великих російських містах основні форми громадського життя здійснюються вже на значно меншому числі мов, часто на двох (Казань: татарський і російський, Уфа: башкирський і російський, Майкоп: адигейський і російський), а при національній однорідності населення - переважно на одному (Москва, Петербург, Саратов, Красноярськ).

У рамках таких мовних співтовариств, як завод, науково-дослідний інститут, середня школа, переважає одна мова спілкування. Однак у малих мовних співтовариствах, таких, як родина, де комунікативні контакти здійснюються безпосередньо, може бути не один, а дві мови (і навіть більше: відомі родини російських емігрантів, які використають у внутрішньо сімейному спілкуванні кілька мов).