Методи соціолінгвістики. Методи, специфічні для соціолінгвістики як мовознавчої дисципліни, можна розділити на методи збору матеріалу, методи його обробки й методи оцінки вірогідності отриманих даних й їхньої змістовної інтерпретації.

У першій групі переважають методи, запозичені із соціології, соціальної психології й частково з діалектології, у другій й третій значне місце займають методи математичної статистики. Є своя специфіка й у поданні соціолінгвістичних матеріалів. Крім того, отриманий, оброблений й оцінений за допомогою статистичних критеріїв матеріал має потребу в соціолінгвістичній інтерпретації, яка дозволяє виявити закономірні зв’язки між мовою й соціальними інститутами. При зборі інформації соціолінгвісти найчастіше  прибігають до спостереження й різного роду опитуванням; досить широко використається й загальнонауковий метод аналізу письмових джерел. Зрозуміло, часто ці методи комбінуються: після попереднього аналізу письмових джерел дослідник формулює деяку гіпотезу, яку перевіряє в процесі спостереження; для перевірки зібраних даних він може вдатися до опитування певної частини  соціальної спільності, яка його цікавить.

Поряд зі звичайним спостереженням соціолінгвісти нерідко застосовують метод включеного спостереження. Цей спосіб вивчення поведінки людей полягає в тому, що сам дослідник стає членом спостережуваної їм групи. Природно, що включеним спостереження може бути тоді, коли ніщо не заважає дослідникові ототожнити себе із членами спостережуваної соціальної групи - за національною, мовною, поведінковою й іншим ознакам. Європейцеві, наприклад, важко здійснювати включене спостереження в групах китайців або негрів; дорослий дослідник ніяк не може бути повністю асимільованим у групі досліджуваних їм підлітків; діалектолог з міста завжди сприймається жителями села як людина не з їхнього середовища й т.д.

Якщо ж подібних перешкод немає й спостерігач здатний включитися в групу, зробившись „таким же, як всі”, він може успішно приховувати свої дослідницькі наміри, а потім і дії. „Викриття” же призводить до невдачі, а в деяких ситуаціях небезпекою для життя спостерігача. Так, два етнографи-європейці вивчали спосіб життя, особливості поведінки й мови дервішів - бродячих мусульман і так уміло мімікрували, що ченці приймали їх за своїх; викриті ж вони були по звичці машинально відбивати музичний ритм ногою, що зовсім не властиво дервішам. Відомий випадок з ув’язненим-філологом, який у таборі намагався в таємниці від інших ув’язнених вести запис злодійського жаргону. Однак його стан інтелігента-чужинця серед злодійського середовища досить швидко призвів до того, що сусіди по бараку викрили його й подумали, що той стукач. Величезними зусиллями  йому все-таки вдалося довести науковий характер своїх занять, після чого йому навіть стали допомагати в зборі матеріалу.

Як при зовнішньому, так і при включеному спостереженні дослідник повинен фіксувати спостережуваний мовний матеріал. Фіксація може здійснюватися двома способами: вручну та за допомогою техніки.  

Записи від руки зручні тим, що до них не треба спеціально готуватися: якщо у вас є олівець і папір, а ваше вухо „настроєне” на сприйняття певних фактів мови, то за умови, що спостережуваний об’єкт (людина або група людей) не знає про ваші наміри або, знаючи, не протестує проти них, записи можуть бути здійснені відносно легко й успішно. Особливо ефективні записи від руки при спостереженні за випадковими, що рідко з’являються в мовному потоці одиницями мови - словами, словоформами, синтаксичними конструкціями. Якщо ж стоїть завдання досліджувати не окремі факти, а, наприклад, зв’язну мову, характер діалогічної взаємодії людей у процесі спілкування, особливості вимови, інтонації й мовної поведінки в цілому, то запис від руки малопродуктивний: спостерігач устигає фіксувати лише окремі ланки мовного ланцюга, і вибір цих ланок завжди суб’єктивний.

Тому для більшої частини завдань, які розв’язуються сучасною соціолінгвістикою при дослідженні усного мовлення, характерне застосування техніки - головним чином, магнітофонів і диктофонів (для фіксації жестової й мімічної поведінки використаються також відеокамери). Це використання може бути відкритим і схованим. При відкритому використанні записуючого приладу збирач повідомляє інформаторам мету (істинну або оманливу) своїх записів і намагається в процесі спостережень за їхньою мовою зменшити так званий „ефект мікрофона”, котрий у тому або іншому ступені викривлює природну поведінку досліджуваних індивідів. Ефект мікрофона повністю знімається при застосуванні записуючої техніки, коли інформатор не ставиться у відомість про її використання; у цьому випадку отримані дані характеризують природну, спонтанну мовну поведінку носіїв мови.

Широко застосовується в соціолінгвістиці письмове анкетування, усні інтерв’ю, тести й деякі інші методичні прийоми збору даних, спрямовані на те, щоб виявляти певні закономірності у володінні мовою й у використанні її мовцями в тих або інших комунікативних умовах.

Зібрані дані зводяться в таблиці й піддаються обробці - ручній, якщо цих даних небагато, або механізованій, котра застосовується при масових соціолінгвістичних обстеженнях. Потім випливають математико-статистична оцінка отриманого матеріалу і його змістовна інтерпретація, за допомогою якої дослідник виявляє залежність між використанням мови й певних соціальних характеристик його носіїв.