Літературний вечір розпочинається з широкої реклами: яскравої, естетично оформленої афіші, персональних запрошень почесним гостям, оголошень по шкільному радіомовленню тощо. Дуже важливо створити загальну атмосферу очікування свята, котре об'єднає учасників і глядачів, учителів і батьків.

І ось вечір розпочався... Ні з чим не можна порівняти ті хвилини трепетного хвилювання, радості й естетичної насолоди, які доводиться переживати його учасникам, коли їм вдається заволодіти залою, що співпереживає, вболіває за своїх однокласників, щиро дякує їм за велику працю. Такі миттєвості щастя варті копіткої та багатоденної підготовки.

До речі, деякі методисти вважають, що літературний вечір варто повторювати. Це дасть змогу показати його ширшій аудиторії, спробувати замінити деяких виконавців чи випробувати інший акторський склад, удосконалити сценарій. Повторення вистави важливе ще й тому, що під час прем'єри учасники дуже хвилюються, турбуючись більше про правильність своїх реплік, аніж про акторську майстерність. Цей недолік можна виправити під час подальших виступів.

Але на цьому літературний вечір не закінчується, він продовжується в інших формах на етапі підбиття підсумків. Аналіз проведеної роботи може здійснюватися з допомогою літературного щоденника, анкетування, записів у книзі відгуків, творчих робіт та ін.

У літературному щоденнику чи альбомі ведеться своєрідний літопис цього позакласного заходу та етапів його підготовки, що висвітлюються через призму учасників та глядачів. Учні діляться своїми враженнями: як їм працювалося над вечором, складають відгуки про нього, аналізуючи удачі і прорахунки.

Аналіз проведеного заходу може бути здійсненим через анкетування учасників та глядачів, яким запропоновано відповісти на такі запитання:

1. Чи сподобався вам літературний вечір?

2. Які думки та почуття він викликав?

3.  Що нового про письменника і його творчість ви дізналися? Чи розширив вечір ваші знання з літератури?

4.  Чи допоміг вам вечір зрозуміти себе І своїх однокласників?

5.  Які ваші зауваження і пропозиції щодо проведення таких позакласних заходів, удосконалення їх змісту та організації?

І коли, оцінюючи літературний вечір, його учасники щиро й чесно висловлюють свої враження, то вчитель може пишатися: його праця не залишила школярів байдужими. Саме так коментує відгуки своїх вихованців вчителька Л.Н.Пастухова. Її учні написали: «Цей вечір розкрив у нас великі здібності й навіть таланти... Ми самі читали, танцювали, малювали, готували декорації. Вечір створювався всіма разом. Це були тижні справжньої творчості, радості, натхнення і приємної втоми».

Літературний вечір може також стати джерелом для творчої роботи на уроці, зокрема підказати теми для написання творів-роздумів.

Вечори, що проводяться учнями одного класу чи паралелі, а також загальношкільні вечори об'єднують дітей, сприяють створенню культурних традицій шкільного колективу, слугують засобом виховання і прикладом для молодших школярів. А відтак є надія, що ця творча справа отримає свій розвиток завдяки новим поколінням ентузіастів і шанувальників літератури. І якщо з дитинства прилучати учнів до животворних джерел красного письменства, вчити слухати музику, розуміти живопис, то це сприятиме зростанню в дитячих душах паростків моральної краси та розширенню культурного світогляду.

У підготовці літературного вечора виділяється кілька етапів:

1)   визначення його теми і мети;

2)  створення динамічних творчих груп і розподіл доручень;

3)   відбір матеріалу й розробка програми вечора.

Надзвичайно важливим етапом народження вечора є визначення його теми та мети, від цього у значній мірі залежить його успіх. Обдумуючи тему майбутнього позакласного заходу, вчитель має враховувати такі чинники:

-    вікові особливості та читацькі інтереси класного колективу;

-     зацікавленість школярів певною моральною чи новітньою проблемою;

-    спадкоємність урочної та позаурочної системи навчання;

-     рівень підготовки вчителя та учнів тощо.

В ідеалі тема вечора має визначатись запитами школярів, відповідати на їхні нагальні питання й висвітлювати особистісно значущі проблеми. Інакше він перетвориться на формальний захід «для галочки», що не принесе ні користі, ні радості його учасникам і глядачам.

Підказати тему вечора може спілкування словесника та його вихованців під час уроків, коли вчитель осмислює відповіді та зауваження учнів.

Працюючи над сценарієм, автор ґрунтовно продумує не тільки послідовність номерів, логіку дії, а й змістове наповнення заходу, передбачаючи звучання, особливість впливу, переконливість виконання. Для цього сам сценарист має бути обізнаним з методикою та практикою художнього читання, уміти враховувати не тільки зовнішність, вік, стать виконавців, а й особливості голосу, володіння інтонацією, здатність до невербальної комунікації.

Різновидовий, різножанровий, різностильовий матеріал потребує визначення способу об'єднання, тому важливим елементом задуму є сценарний хід. Він залежить від головної теми і виникає тоді, коли сценарист знайомиться з матеріалом. Виникає той самий "біном фантазії", про який говорить Дж. Радарі і котрий допомагає сценаристу творити. Друга стадія . здійснення задуму сценарію закінчується складанням плану-переліку епізодів з коротким описом їх змісту, визначенням основних виражальних засобів у смисловому і художньому контексті сценарного ходу. А підсумкове уточнення і збагачення задуму закінчується тоді, коли складено повне уявлення про тему, ідею, жанр, конфлікт, наповненість художніми та документальними матеріалами невербального характеру, структуру сценарію в цілому.

Як вже відзначалося, у сценарії художній матеріал може вільно взаємодіяти з документальним. Існують два традиційні способи взаємодії сценариста і матеріалу.

Перший спосіб. Сценарист досліджує факти, пов'язані з якоюсь подією, формує свою концепцію і пише сценарій, створюючи на основі вивченого власний текст.

Другий спосіб. Сценарист добирає документи (тексти, аудіо-, відеоматеріали), художні твори або фрагменти з них (вірші, уривки з прози) і залежно від задуму поєднує їх, використовуючи так званий ефект монтажу. Виникає сценарій, що називається компілятивним. Найчастіше вдаються до змішаного варіанта. У практиці роботи організаторів свят застосовується формальна компіляція - об'єднання у новому драматургічному варіанті епізодів сценаріїв, що присвячені одній темі й написані різними авторами. Добираючи матеріал, слід дотримуватися таких вимог: відповідність матеріалу основним компонентам замислу; стилістична узгодженість (іноді розміщення літературних текстів різних авторів в рамках одного сценарію призводить до примітивізму); новизна; висока якість матеріалу (не зловживати віршами з календарів, оповіданнями з другорядних газет та журналів); правдивість документального матеріалу (потрібно звернутися до кількох джерел). Писати текст сценарію бажано після того, як опрацьовано весь наявний матеріал.

Особлива роль у сценарії належить поезії. Вона найбільш емоційно впливає не слухача, створює відповідний настрій, задає тональність розмові, не випадково її джерело пов'язується з молитвою, заговором, плачем. Ритмічне і звуково організоване поетичне слово виконує в сценарії функцію композиційного обрамлення. Поетичне слово, змонтоване з документом, поетизує, надає йому естетичного і смислового значення.

Експозиція, конфлікт, кульмінація зумовлені у сценарії монтажною структурою. В основі цієї роботи лежить мистецтво монтажу, вміння поєднувати уривки в одне ціле. С. Ейзенштейн зазначав, що монтаж ґрунтується на зіставленні двох або кількох уривків і більше схожий не на їх суму, а на добуток. Завдання сценариста полягає не стільки у логічно пов'язаній подачі матеріалу, скільки у максимальному впливові на аудиторію. Монтаж - складання різноманітних та різнорідних елементів. Тому сценарій вибудовується по спіралі, де кожний епізод або номер - це самостійне кільце спіралі, і водночас вони спрямовані вертикально висхідною лінією до вершини, тобто до смислової кульмінації сценарію. Дія масового захо­ду містить відступи, зупинки, затримки, зворотні події, перенесення словесного матеріалу на пластичний, від пластики до музики, від музики до слова та ін.

Отже, головною специфічною рисою сценаріїв позакласних заходів є реалізація драматичного конфлікту через композицію шляхом монтажу. Саме на основі творчого монтажу документального та художнього матеріалу разом з єдиною авторською думкою створюється твір нового, інтегрованого характеру. Монтаж слугує підпорядкуванню всього цього матеріалу, загальному замислу, єдиній ідеї; Мистецтво створення такого роду композицій з різноманітного, різнорідного документального та художнього матеріалу - особливий рід творчості, що вимагає особливого методу роботи. Завдання сценариста досить складне - поєднання в єдине ціле ідеї, сюжету, жанру, органічне злиття художніх та документальних матеріалів, слова, музики, пісні, танцю, образотворчого мистецтва, світла, кіноматеріалів у гармонійну картину драматичного дійства з визначенням темпоритму і загального впливу на аудиторію.

Будь-який сценарій позакласного заходу (наприклад, літературно-музичної композиції) складається з номерів - окремих відрізків дії, що мають свою власну внутрішню структуру (експозиційний момент, зав'язка, розвиток дії, кульмінаційний момент - контрастний злам). Номер має бути оригінальним, коротким, викликати у глядача естетичне задоволення, нести заряд позитивних емоцій, змушувати замислитись над чимось, щось зрозуміти. Якщо театр вимагає від глядача співчуття, то драматургія позакласного заходу - співучасті, активного залучення до дії через безпосереднє звернення до аудиторії. Ще однією з вимог для номера є висока концентрація змісту - за обмежений час потрібно дати максимум інформації, організовуючи її з метою емоційно-естетичного впливу. При цьому в сценарії мають простежуватися логічні зв'язки з іншими номерами. Бажано поєднувати різні за жанрами номери: сценки (маленька п'єса, діалог), інтермедію як форму парного конферансу (діалог-суперечка, в якому протиставляються різні погляди, що сприяє кращому художньому розкриттю основної теми сценарію), монолог (виконання прози, ліричного вірша або їх поєднання).

Як застосувати досвід композиційної роботи майстрів художнього слова на практиці? З чого почати?

Передусім сценарист і виконавець мають знати, для чого призначена їхня робота і скільки вони мають часу. Відомо, що читання стандартної друкарської сторінки триває у середньому дві хвилини, а одне відділення дійства - 40-50 хвилин. І хоча у творчому плані виникають зміни темпу і тривалості пауз - цей час можна взяти за основу; Отже, текст і частини сценарію загалом, наприклад, не повинен перевищувати 20 - 30 друкованих сторінок.

Деякі загальні особливості методики роботи над постановкою сценарію.

Лише ретельно розробляючи драматургію кожного номера і враховуючи необхідність створення безперервності дії, можна професійно грамотно побудувати сценарій позакласного заходу. Постановочний план передбачає насамперед визначення жанру сценарію, теми, надзавдання (мети), конфлікту (які сили протиставляються, до чого схиляєтеся ви), наскрізної дії (як, за допомогою яких засобів ви хочете здійснити надзавдання), послідовності подій (робиться розбивка сценарію на епізоди за логікою подій), композиційної будови (початок, кульмінація, фінал), темпоритму, атмосфери (створення психологічного, емоційного настрою). При цьому слід з'ясувати й враховувати психологічні, пізнавальні, творчі можливості учасників, місце дії та контингент глядачів.

У підготовці позакласного заходу реалізуються такі завдання:

1) максимальне залучення учнів до роботи над сценарієм,

2) уміння ефективно розподілити обов'язки у класі, враховуючи творчу індивідуальність кожного.

Для виконання цих завдань необхідно сформувати групи учасників:

1.Сценаристів та режисерів. (Складання сценарію, читання і обговорення його з учасниками, розподіл ролей, робота над епізодам та сценами, репетиції, музичне оформлення, керівництво під час виступу).

2. Виконавців. (Вивчення ролі та репетиції).

3. Художників-оформлювачів. (Оформлення сцени або приміщення).

4. Технічного забезпечення. (Добір музичних творів, слайдів, кіно - та фотоматеріалів для фону та вставок, відповідальність за вчасне увімкнення та чітку роботу аудіо - чи відеомагнітофону, слайдоскопу та ін.).

5.Інформації. (Написання й розповсюдження запрошень, підготовка оголошень, забезпечення порядку під час заходу).

6.    Господарча. (Забезпечення костюмами, бутафорією).

Велика роль у реалізації сценарію належить репетиціям, в основу яких покладена робота над художнім читанням тексту напам'ять.

Як готуватися до читання і виконання номера.

Багато майстрів художнього слова особливу увагу приділяють уважному переписуванню від руки, вважаючи цей процес не технічним, а творчим. У цей час артист вдивляється, вслухається у текст, подумки промовляючи його. Так поглиблюється "вживання" у літературний матеріал, багато запам'ятовується без спеціальних зусиль. Не менш важливим для самостановлення артиста-читця й режисера художнього читання є знайомство з виконавськими варіантами уславлених майстрів слова, прослуховування їх у звукозапису, відвідання літературних концертів. Бажано звернутися до творчості таких блискучих виконавців минулого й сучасності:

Безумовно, добираючи тексти для сценарію, автор має враховувати їхню ідейну спрямованість, художню цінність, актуальність, доступність, глибоку емоційність, виховний аспект. Важко визначити, що більше впливає на почуття учнів: проникнення у сутність твору чи відчуття, що саме він, виконавець, розкриває глибокий смисл, дає можливість усвідомити важливе і значуще, яке буде ще довго тривожити, хвилювати, будити нове світовідчуття. Сценарист і режисер, розподіляючи тексти чи ролі, мають зважати на індивідуальні здібності, інтереси, рівень творчого розвитку учасників. У процесі роботи, як зазначає Т. Завадська, потрібно розвивати і формувати необхідні для виконавця художньо-творчі здібності:

- уяву;

- спостережливість (вміння помічати характерне, типове, своєрідне у навколишньому світі);

- відчуття слова, тобто розуміння не тільки смислового відтінку в контексті, а й загострене сприйняття його образності та виразності;

- відчуття ритму, що проявляється під час читання віршів і прози;

- емоційну чутливість, легку емоційну збудливість, здатність швидко переходити від одного емоційного настрою до іншого;

- зосередженість уваги (у момент виконання), глибоке занурення у створений автором світ;

- самоконтроль і витримку, що не дозволяє захопити себе відчуттю, яке виникло під час проникнення в текст;

- уміння захопити слухача - як результат щирого виконання.

Не можна заспокоюватися на досягненому, потрібно щоразу ускладнювати завдання, спрямовувати на постійні пошуки у роботі над текстом, що сприятиме вихованню творчої індивідуальності учня. Крім цього, важливою умовою свідомого удосконалення умінь виконавця є знання і використання необхідних вправ на розробку мовленнєвого апарату, фонаційного дихання, голосу, дикції.

Поєднання слова і музики

Музика - необхідна органічна частина драматургії композиції, що відіграє важливу роль у проведенні вечора. Вона може створювати загальну атмосферу композиції, вести теми, що контрастують між собою, доповнювати, організовувати ритмічну зміну сцен, ілюструвати, емоційно підсилювати текстовий матеріал. Серед елементів музичного оформлення можуть бути використані улюблені твори письменника, його вірші, покладені на музику, або власні музичні твори (Е. Т.-А Гофман, О. Грибоєдов), музичні фрагменти.

Майстри намагаються досягти найвищої виразності слова, передати найтонші нюанси почуття, створити мелодичну образну мову. Гаврило Державін, працюючи над віршем, наспівував, диригував і лише після цього, відчувши музику слова, переносив вірші на папір. Олександр Пушкін завершував роботу над своїми творами, наспівуючи текст. Яскравим прикладом гармонійного поєднання слова і народної музики, пісенності мови є його поезія. Розповідають, що якось поет, передаючи П. Кіреєвському 49 пісень, запропонував: "Коли-небудь розберіть-но, які співає народ, а які змайстрував я сам". Але ні Кіреєвський, ні інші фахівці так і не розгадали повністю цієї загадки: народний поет писав істинно народні пісні. Михайло Лермонтов, наділений незвичайною музикальністю - грав на скрипці, фортепіано, співав, писав музику на власні вірші, - висловлював побажання, щоб над "холодною літерою" стояла нота. За давніх часів навіть виступ оратора перед народом супроводжувався музикою: за його спиною стояв музикант з флейтою і грав, коли потрібно було підсилити експресію, підвищити голос.

Тому, добираючи музичне оформлення до вистави, слід врахувати час і умови написання музичних творів, їх співвіднесеність із текстовим матеріалом, час звучання, особливості аранжування та манери виконання, а також підготовку аудиторії. Сьогодні деякі вчителі, не замислюючись особливо над добором музики, використовують, наприклад, на уроках за "Війною і миром" пісні у виконанні Л. Лещенко, Е. Пьєхи, у сценаріях пісні сучасних рок - і поп-музикантів як тло під час виразного читання або виконання класичних творів (під пісні Вітаса викопується монолог Гамлета, під "Миллион алых роз" А. Пугачової читається діалог Маленького принца і Троянди). Відома російська актриса М. Кнебель у книзі спогадів "Вся жизнь" скаржиться на те, що "усі ми, педагоги насамперед, дуже погано знаємо дітей; недооцінюємо ту величезну духовну роботу, яка щохвилини і щогодини відбувається у їхній свідомості. А ця страшна фраза: "Діти не зрозуміють"... Скільки мені довелося воювати з педагогами і з драматургами, добиваючись права говорити з дітьми мовою великого мистецтва, без підлесливого сюсюкання".

Хоча про яку гуманістичну освіту, яка повинна забезпечувати відповідні умови для проявлення й розвитку особистісних здібностей, творчого потенціалу, самодіяльності, самостійності, можна говорити з однією годиною зарубіжної літератури на тиждень? Це все одно, що уявити собі дитину, з якою батьки від самого народження спілкуються одну годину на тиждень. За умов, що складаються сьогодні, значення позакласної роботи з літератури зростає, і це треба усвідомлювати кожному із нас.