Головна » Статті » Українська мова » Сучасна українська мова |
Проблема співвідношення і взаємозв'язку мови, культури і етносу є міждисциплінарною проблемою, вирішення якої можливо тільки спільними зусиллями декількох наук, а саме філософії, соціології, культурології, стилістики, лінгвістики, етнолінгвістики і лінгвокультурології. Усе мовознавство «пронизане культурно-історичним змістом, оскільки його предметом є мова, яка є умовою, основою і продуктом культури». У зв'язку з цим у кінці XX століття учені потрапили в безвихідне становище, адже в науці про людину не було місця найголовнішому – культурі. Оскільки в більшості випадків людина має справу не з самим світом, а з його репрезентаціями, то світ постає перед нами крізь призму культури і мови народу. Найбільші філософи XX століття П.А.Флоренський, Л.Вітгенштейн, Н. Бор і багато інших відводили центральне місце в своїх концепціях мові. М.Хайдеггер вважав саме мову первинним «будинком буття» людини, оскільки мова не тільки відображає, але і створює ту реальність, у якій живе людина. На початку XX століття виникла австрійська школа «Слова і мовлення», яка спрямувала проблему «Мова і культура» на шлях конкретного вивчення складових компонентів мова і культури і продемонструвала важливість культурологічного підходу в багатьох областях мовознавства. Ідею нерозривності і єдності мови й культури підтримували багато вчених. Отже, проблема взаємозв'язку мови і культури не нова. Культуру почали розглядати не просто як суміжну з лінгвістикою науку, а як феномен, без глибокого аналізу якого не «можна осягнути таємниці людини, таємниці мови і тексту». І тому в лінгвістиці кінця XX століття стало можливим прийняття такого постулату: мова найтісніше пов'язана з культурою; вона зароджується в ній, розвивається в ній і виражає її. На основі цієї ідеї виникла нова наука – лінгвокультурології. Цю науку можна вважати самостійним напрямом лінгвістики, який сформувався в 90-х роках XX століття. Термін «лінгвокультурології» з'явився в останнє десятиліття у зв'язку з роботами членів фразеологічної школи, яку очолювала В.Н.Телія. «Лінгвокультурологія - це галузь лінгвістики, що виникла на стику лінгвістики і культурології, і яка досліджує прояви народної культури, що відбилися і закріпилися в мові». Це порівняно молода філологічна дисципліна синтезуючого типу, яка розглядає мову як втілення культури. Із вище зазначених визначень можна зробити висновок, що предметом лінгвокультурології є вивчення культурної семантики мовних знаків, які формуються у процесі взаємодії двох різних кодів, а саме мови і культури. Виникнення і розвиток лінгвокультурології у нашій країні пов'язано з «переважанням лінгвокультурологічного підходу при викладанні іноземних мов». Лінгвокультурологія в своєму розвитку проходить два періоди: перший період – це період тільки передумов розвитку науки; другий період – це період становлення лінгвокультурології як самостійної науки. У зв'язку з тим, що ця наука стрімко розвивається, можна виокремити третій період - період, на порозі якого ми зараз знаходимося, - поява фундаментальної міждисциплінарної науки – лінгвокультурології. На сьогодні в лінгвокультурології виокремилося декілька напрямів: - лінгвокультурологія окремої соціальної групи, етносу, яка досліджує конкретну лінгвокультурну ситуацію; - діахронічна лінгвокультурологія, яка вивчає зміни лінгвокультурного стану етносу в певний період часу; - порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує лінгво-культурні особливості різних етносів; - порівняльна лінгвокультурологія, яка досліджує особливості менталітету певного етносу з позиції носіїв мови і культури; - лінгвокультурна лексикографія, яка займається складанням лінгвокраїнознавчих словників. Лінгвокультурологія як самостійна наука повинна вирішувати свої специфічні завдання і при цьому дати відповідь на ряд запитань, які можна сформулювати таким чином: 1. Як культура впливає на формування мовних концептів?; 2. До якої частини мовного знака належать «культурні цінності»?; 3.Чи усвідомлюються ці цінності тим, хто говорить і тим, хто слухає і як вони впливають на формування національно мовної картини світу?; 4. Чи існує в реальності культурно мовна компетенція носія мови? 5. Що представляє собою концептосфера (сукупність основних концептів певної культури) і дискурси культури?; 6. Як систематизувати основні поняття цієї науки? Наведений вище список завдань є недостатнім, оскільки під час їх вирішення з'явиться новий. Сьогодні вже неможливо працювати в лінгвістиці, вдаючи, ніби лінгвокультурології не існує. Лінгвокультурологію не можна ігнорувати, оскільки існують деякі речі у житті нації, які можна пояснити лише культурними чинниками. Для того, щоб вивчати таке явище, як лінгвокультурологія, слід знати всі методи дослідження. Методи лінгвокультурології - це сукупність аналітичних прийомів, операцій і процесів, які слід використовувати під час аналізу взаємозв'язку мови і культури. Кожен окремо взятий метод наукового дослідження має свої рамки застосування. Мова і культура багатоаспектні, тому для того, щоб пізнати їх природу, функції, походження використання одного методу недостатнє. Тому і існує цілий ряд методів. У лінгвокультурології можна використовувати «лінгвістичні, культурологічні й соціологічні методи, методи польової етнографії (опис, класифікація, метод пережитків та ін.), відкриті інтерв'ю, метод лінгвістичної реконструкції культури; можна досліджувати матеріал за допомогою традиційних методів етнографії, так і прийомами експериментально-когнітивної лінгвістики, де найважливішим джерелом матеріалу виступають носії певної мови (інформанти)». Ці методи у своїй взаємодії дозволяють лінгвокультурології досліджувати свій складний об'єкт - взаємодію мови і культури. Маслова В.Л. пропонує також ураховувати психосоціокультурологічний аспект і широко використовувати готові тексти різних типів, оскільки культурна інформація, що міститься в мовних одиницях, має переважно прихований за їх власне мовним значенням характер. Залучення людини до культури відбувається шляхом «привласнення» ним текстів певної мови. Будучи незначним елементом світу, текст, а саме книга, «вбирає в себе світ, стає цим світом, заміщує собою весь світ для читача». Тому аналіз текстів є дуже важливим; при цьому застосовуються найрізноманітніші методи і прийоми дослідження. Розрізняють об'єкт і предмет дослідження. Під об'єктом дослідження розуміють певну область дійсності, що є сукупністю взаємопов'язаних процесів та явищ. Об'єктом лінгвокультурології є дослідження взаємодії мови, яка є «носієм» культурної інформації, культури з її усталеними принципами, і людини, яка створює цю культуру, використовуючи мову. Об'єкт розташовується на «стику» декількох наук, таких як лінгвістика і культурологія, етнографія і психолінгвістика. Предметом дослідження є деяка частина об'єкту, яка має специфічні характеристики, процеси і параметри. Предметом дослідження цієї науки є одиниці мови, такі як лексика, міфологізовані мовні одиниці (обряди і повір'я, ритуали і звичаї, закріплені в мові), фразеологізми; еталони, стереотипи, символи; метафори і образи мови; мовна поведінка; елементи мовного етикету. Таким чином, лінгвокультурологія досліджує живі комунікативні процеси, а саме зв'язок мовних елементів із культурою і менталітетом народу, тобто його масовою свідомістю, традиціями, звичаями тощо. Отже, лінгвокультурологія - це «гуманітарна дисципліна, що вивчає втілену в живу національну мову і яка проявляє себе в мовних процесах через матеріальну і духовну культуру». Вона дозволяє з’ясувати і пояснити здійснення однієї з фундаментальних функцій мови - бути знаряддям творення, розвитку, збереження і передачі культури рідного народу. Її мета: вивчити способи, якими мова втілює в своїх одиницях, зберігає і виявляє культуру. Лінгвокультурологія як спеціальна область науки дала поштовх виникненню багатьох понять: лінгвокультурема, мова культури, культурний текст, контекст культури, субкультура, лінгвокультурна парадигма, культурна універсалія, культурна компетенція, культурне спадкоємство, культурні традиції, культурний процес, культурні установки, культурні концепти і багато інших. Одним із найбільш важливих понять для цієї науки є поняття «концепт», бо за допомогою цього поняття може бути представлена культурна інформація. Докладніше поняття «концепт» буде розглянуто в наступному параграфі. У результаті всього сказаного вище можна зробити висновок про те, що лінгвокультурологія – це молода наука, що виникла на стику лінгвістики і культурології і вивчає взаємозв'язки мови і культури. Вона використовує як традиційні методи вихідних дисциплін, так і нові, створені в процесі становлення самої лінгвокультурології. Однією з основних одиниць вивчення лінгвокультурології є концепт. | |
Переглядів: 10510 | |
Всього коментарів: 0 | |