Епос вважається головним родом літератури і посідає провідне місце в шкільному курсі літератури. Епос - „відтворення довкілля в його об'єктивній сутності, в його об'єктивному перебігу подій, в їх сюжетному розвитку, неначе поза втручанням автора”. Із зразками епосу учні знайомляться ще у молодших класасх, поступово ускладнюючи зміст. У 5-8 класах провідне місце оповідання, зрідка поема, повість; у старших – переважно романи і рідше оповідання та повість. Така значна увага до епічних творів обумовлена, насамперед, глибиною докладного опису певних подій, людських характерів та еволюції персонажів. Тільки епічні твори можуть відображати життя у всій його складності і повноті, а лірика і драма лише є предметом відображення та мають частковість загального процесу. За визначенням Гегеля, ,, художні твори мають розглядатися через з'ясування загальних особливостей літературної епохи, якою вони породжені”. Саме від розуміння загальних особливостей епохи і суспільства залежить розуміння зображеного, тобто створюється відповідна передумова для формування власної думки, виникнення адикватних хвилювань у читачів, збагачення досвіду взаємностей людей, розуміння людських характерів.

Для кращого розуміння поняття „епос” слід розкрити поняття „епічність”, з'ясувати особливості епосу. Епічність – „об'єктивне змалювання якогось предмета, явища, процесу у розповідному художньому творі (романі, епопеї, оповіданні,  поемі, повісті, новелі, нарисі, притчі, тощо”.

Головними особливостями епічного твору є :

-розповідна, сюжетно-описова форма зображення життя;

-розкриття характерів через дії і вчинки в різноманітних обставинах;

-широке багатогранне відтворення дійсності

-авторські відступи, авторське мовлення і мовлення персонажів.

Епічний твір має об'єктивний зміст, але його сприйняття об'єктивно суб'єктивний процес. У кожного він виражається індивідуально і незавжди художній твір сприймається читачем високо. У шкільній практиці ще існує поверхове сприйняття прочитаного. Учні здатні висловити власну думку про загальні людські почуття, відображені в художньому творі. Але, коли йдеться про складні долі людей за умов іншої епохи і суспільства, коли для розуміння суті зображеного образу чи конфлікту недостатньо лише уявлення, виникають труднощі які важко подолати. Тому сьогодні одне з найважливіших завдань словесника- представити кожний художній твір як явище культури людства а певному етапі її розвитку, в якому органічно поєднані багатовіковий досвід людства, особливості творчої індивідуальності митця, його бачення зображуваного, поставлено певні проблеми.

Методика накопичила значний досвід вивчення епічних творів у школі. Традиційно одним із найважливіших витоків розвитку методики вважалась філософія. Саме в надрах філософії в минулому зароджалася педагогічна думка. Адже відомо, що всі філософи були педагогами проблемою вивчення літератури, зокрема художніх творів, займалися мислителі різних часів і народів. До нас дійшли їх філософські системи, які містять ідеї і положення пов'язані зокрема з літературою, її вивченням. Наприклад, Платон виклав у своїх творах систему ідеалістичних поглядів на  літературу,Арістотель відстоював матеріалістичне розуміння суті літератури. Ці праці є цінними і для сьогодення. Однак у вітчизняній науці саме вивченню  літератури, її суті недостатньо приділялось уваги. Як наслідок суспільно-історичних умов в укрвїні майже до кінця XVIII століття не було окремих видань, присвячених цій темі. Та це не означає, що в освітній системі нашої держави не поширювався філософський погляд на літературу. Так, Григорій Сковорода у своїх філософських світоглядних працях зазначавщо людина пізнає світ і дійсність засобами літератури, а саме під час вивчення художнього твору. Історію писання вивчення епічних творів складають окремі положення праць видатних психологів і педагогів у яких з'ясовувались особливостей психологічного розвитку учнів, визначення психологічних етапів вивчення художнього твору та ефективних прийомів роботи на кожному з етапів

Психологічні дослідження свідчать, що повноцінне сприймання  мистецтва визначається багатьма факторами і відбуваються успішно, коли грунтується на активізації наявних тимчасових нервових звязків. Усвідомлення учнями художнього твору вимагає добре ргозвиненої уяви, асоціативного мислення. У психології асоціація визначається як момент розуміння процесу, коли повязуються окремі уявлення на основі ссхожості або конкретному , абояк увесь процес розумової діяльності, який склажається із складних асоціативних низок. Літературні асоціації визначаються ідейно естетичним змістом твору. Чим геніальніше художник, тим багатозначніша його творчість, тим більше вона породжуєемоцій, а значить, має неоціненну естетичну цінність. При цьому слід розрізняти авторські асоціації, які дають поштовх до творчої і читацької асоціації, які виникають при читанні твору  контралюючись автором і читацька асоціація дозволяє зрозуміти глибокий смисл твору, його підтекст, концентруючи увагу на головних образах, жає можливість проявити творчість учнів, звертачи увагу на своєрідість мислення письменника.

Визначивши важливість асоціативного  сприймання при вивченні художнього твору слід з'ясувати питання щодо місця обєктивного сприймання. Активізуючи обєктивий тип сприйняття, тобто акцентуючи увагу учнів на проблемну побудову, жанр та інше, на перший план висувається не те про що говорить автор, а те як він це робить. Учні звертають увагу не лише на життєвий факт, зоббраження у творі, але і на перетворену естетичну реальність.

Велике значення маєютть також і рівень інтересів учнів. Від першої зустрічі з твором залежить глибина сприйняття і подальша робота з ним. Сприйняття трактується вченими психологами як складний процес, де „єдиною цілістю виступає відчуття і мислиння, що охоплюєпредмет взагалі у всіх частин. ”

Психологами відзначається, що сприйняття художніх творів залежить від особливостей читача, його емоційного сприйняття, самопочуття, психічної установки. Дослідники психології в галузі сприйняття художнього твору ають пряме відношення до проблеми шкільної методики літератури. В 60-ті роки XX століття питання сприйняття значно зміниливітчизняну етодику, дали їй новий напрям. Психологи свідчять, що процес загиблення в книгу, сприйняття художнього твору маєкілька рівнів:

I рівень- увага до тексту, коли читач осмислює сюжет та словесний ряд, взаємостосунки героїв, їхню поведінку в художньому конфлікті, тут мотивовується симпатія і антипатія;

II рівень- співучасть, коли читач осмислює авторську позицію, висловлюється в прямих судженнях письменника, оцінках, натяках, підтекстах та авторських відступах;

III рівень – відкриття нового вводить читача із звичайного стану, збуджує його почуття і волю. Він стає співучасником думок і переживань письменника, повно і адекватно намагатися осягнути сутність авторської позиції, розуміти підтекст.

Уміти читати – означає „не лише перейматися описами, думати і почувати разом згероями, це ще і співпереживання і тим сами виховувати  власні почуття, волю, характер.”

Отже, серед психолого-педагогічних умов, які ефективно впливають на сприйняття і вивчення художніх твору учнями, особлива увага приділяється і психологічним віковим особливостям школярів; емоційності навчального процесу, яка базується на теорії асоціативності, теорії реалістичного сприйняття художнього твору;принципи педагогічного співробітництва.

До проблем вивчення художніх творів зверталися не лише методисти й літературознавці. Одні вважали, що треба вчити насолоджуватися книгою, інші акцентували увагу на потребі творчо розвивати мислення, але більшість вважала, що голове під час вивчення твору треба формувати естетичні та етичні ціності, духовність учня. І справді, не можна не погодитись з твердженням, що  художній твор має велике виховне значення.

Враховуючи матеріали досліджень психологів і дидактиків про діяльнісний підхід у розвитку особистості (Л.Виготьський, А.Леонтьєв, П.Гальперін), про особливості художнього сприйняття (О.Нікіфоров, П.Якобс), про розвивальне навчання та інтелектуальне виховання (О.Петровський, І.Ващенко), про взаємозв’язок учителя та учня і співробітництво між ними (В.Кан-Калик), про рівні літературного розвитку учнів та психологічні механізми ціле покладання в навчальній діяльності В.Собкін, В.Давидов) з’ясовано, що методика вивчення епічного твору узгоджується з головними потребами учнів – пізнавальними, естетичними, потребами в самореалізації, повазі. Воно базується на теорії розвивального навчання, сприяє зростанню інтересу до літератури, досягненню вищих рівнів  літературного розвитку, забезпечує цілісність і безпосередність, активність і творчий характер сприйняття. Під час методики вивчення епічного твору забезпечуються ґрунтовні знання, розвиток пам'яті, спостережливості, логічного мислення, творчої уяви та естетичного смаку.  

Так, Б.Б. Шалалінов одним із найголовніших критеріїв відбору творів для вивчення у школі назвав „гуманістичний зміст твору і значний виховний ефект, бо саме з літературного твору дитина черпає свій перший моральний досвід.”

Багато методистів у своїх дослідженнях звертались і до проблеми етапів вивчення художніх творів. В.Я. Неділько, В.А.Нікольський говорили у своїх працях про логічну послідовність у роботі з художнім твором, про те, що тівр треба спочатку прочитати, перевірити розуміння, а потім аналізувати, давати власну оцінку.

Є.А. Пасічник пропонує таку послідовність етапів вивчення художнього твору:

- підготовка до сприймання;

- читання тексту;

- текстуальна робота над твором;

- підсумкові заняття.

Для ефективної роботи необхідно раціонально розподілити час на вивчення твору, визначити епізоди, образи, каритни, художні деталі для аналізу, продумувати завданя для учнів, обрати методи, прийоми, види і форми роботи, які забезпечать високу результативність в умовах явного класу і певного складу учнів.

Ця послідовність здається правильною в цілому, але дещо неповною і дещо узагальненою. Оскільки не розкрито специфіку вивчення творів різних родів художньої літератури та особливості вивчення їх у середніх і старших класах. Також більшість  методистів ( Є. Пасічник, З. Рез, К. Мальцева) опускають етапи підготовки до аналізу. Але вчителі-практики на досвіді переконалися, що етап підготовки до аналізу- логічне продовження етапу читання тексту – є необхідним для того, щоб учні збагнули зміст прочитаного. Те, що цей етап потрібен доводять результати психологічного дослідження, за якими перше враження від прчитаного має надто загальний характер; первинне читання твору незавжди забезпечує належне розуміння, бо сприймання літературного творухарактеризується вибірковим характером. Учні часто охоплюють лише зміст, „не помічаючи багатьох компонентів, не проникають у суть явищ.”

Методисти-науковці і методисти-практиканти вважають, що важливу роль у вивченні епічного твору відіграє правильна організація роботи з текстом. Тобто, на їх думку, вивчення художнього твору в школі – незалежно від обсягу і змісту – має ділитися на ряд основних етапів. Так, наприклад, московські методисти-науковці О.Ю.Богданов, С.А.Леонов, В.Фчертов визначають, що вивчення літературих творів в школі складаються з 4 основих етапів:

а) вступне заняття;

б) читання;

в) аналіз;

г) підсумкове заняття.

Етапи не є різко розмежовані один від одного, вони взаємодіють один з одним і переходять один в інший. Але в методиці поетапного вивчення епічних творів наявні певні недоліки: відсутність такого важливого етапу як підготовка до аналізу тексту.

Найдоцільнішою є класифікація основних етапів, розроблена Л.Ф.Мірошиченко. Визначивши за її методикою етапи обгрунтовані логічною послідовністю роботи художнім текстом і можуть варіюватися в залежності від жанру та вікових особливостей учнів.

Розглянемо лише етапи вивчення епічих творів:

5-6 клас

1. Підготовка до сприйняття твору;

2. Читтання твору з коментарем;

3. Словникова робота;

4. Бесіда за змістом почитаного;

5. Близький до тексту переказ;

6. Використання окремих елементів аналізу;

7. Підсумкове заняття;

8. Творчі усні та письмові роботи.

7-8 клас

1. Підготовка до сприйняття твору;

2. Читтання твору;

3. Словникова робота;

4. Бесіда за змістом почитаного;

5. Використання елементів аналізу;

6. Підсумкове заняття;

7. Творчі усні та письмові роботи.

9-11 клас

1. Підготовка до сприйняття твору;

2. Читтання твору;

3. Підготовка до аналізу;

4. Аналіз твору;

5. Підсумки

6. Творчі усні та письмові роботи.

Учитель може творчо опрацьовувати запропоований варіант вносячи свої власні зміни. Головне не втратити внутрішню логіку вивчення епічного як єдиного компоненту твору.