Систему термінів нерідко іменують ще термінологією. Це слово утворене від середньовічного латинського terminus та старогрецького logos. На думку А. Хаютіна, воно було вперше вжите у Німеччині професором Ієнського університету Ц.Шютцем (1786), у 1801 р. з’являється воно у французькій та англійській мовах. Лексикографи ХІХ ст. приписують цьому слову дуже вузьке значення „опис”.

Сьогодні під термінологією розуміють: науку про терміни (І.Ковалик, О.Реформатський), частину словникового складу мови, що охоплює спеціальну лексику, систему позначення наукових і професійних понять будь-якої однієї галузі знань.

Однак для першого значення є вже відповідник „термінознавство”, а для другого – професійна лексика. Слово „термінологія” у словниках також трактується по-різному. У словнику лінгвістичних термінів О.Ахманової термінологія пояснюється як „Сукупність термінів даної  галузі виробництва, діяльності, знання, що утворює особливий сектор (пласт) лексики, який найбільш легко піддається упорядкуванню”. У словнику Д.Ганича та І.Олійника цей термін трактується як „Система термінів певної галузі науки, техніки, мистецтва, суспільно-політичного життя або сукупність термінів мови”. У словнику Є.Кротевича та Н.Родзевич читаємо: „Сукупність термінів, що вживаються у будь-якій галузі науки, техніки, мистецтва, а також сукупність усіх термінів, наявних у тій чи іншій мові. Тому можна говорити про термінологію певної науки або окремої дисципліни, а також про термінологію мови загалом на певному етапі її розвитку”.

Таким чином, термінологія – це не система термінів, а сукупність термінів, що входять у певну термінологічну систему.

Термінознавство - це наука про терміни. На жаль, сучасні термінологічні словники цього слова не фіксують, хоча воно з'явилось у 60-х роках XX століття. Натомість у цьому значенні вживається слово "термінологія", що відповідає принципові системності та однотипності лінгвістичних понять. Правомірність позначати однією назвою кілька понять на зразок морфологія, фразеологія відстоює професор І.Ковалик. Зважаючи на те, що термінологія узвичаєна як назва системи термінів, варто ввести в постійне вживання назву термінознавство. Це дасть змогу уникнути зайвої полісемії. Отже, термінознавство - це наука, яка займається загальнотеоретичними питаннями терміна, термінології, номенклатури.

Слово термін прийшло до нас ще з античних часів. У латинській мові означало "межу", "рубіж". Зокрема, Аристотель визначав термін як "те, на що розкладається перший засновок суб'єкт і предикат". У середньовіччі це слово набуло вже значення "визначення", "позначення". У старофранцузькій мові знаходимо навіть номінацію terme - "слово".

В Україні ця назва поширюється вже у XVIII ст. Зокрема, Г.Кониський вважає, що це "зображення певної речі чи поняття у нашому розумінні". Виходячи з цього трактування, український філософ створює своєрідну теорію терміна, згідно з якою він визначає дев'ять його властивостей: підстановка, стан, невідповідність, розширення, відчуження, найменування, уточнення, роздроблення і редуплікація.

Ставлення до проблеми українського терміна постійно було в центрі уваги Наукового товариства ім. Т.Шевченка.. Зокрема, В.Левицький визначає термін як назву, що повинна якнайглибше відповідати науковому поняттю, а ознаками будь-якої термінології, на його думку, є розвиток та упорядкованість. До питання терміна і термінології підходили О.Огоновський, І.Верхратський, І.Пулюй та багато інших провідних українських учених. У характеристиці терміна бралися до уваги такі його специфічні риси, як відповідність слова поняттю і структура номінативної одиниці. Термін мусив відповідати духові мови, бути коротким і вмотивованим, не мати синонімів. У створенні терміна, на думку дослідників, необхідно орієнтуватися не лише на науку, а й на освіту; термінологія має бути всеукраїнською і поєднувати елементи власне національного і міжнародного.

М.Вікул стверджував, що термінологія - це терміни в системі, які органічно пов'язуються один з одним, а кожна конкретна терміносистема має відзначатися оригінальністю і стрункістю.

У зарубіжному мовознавстві теорія терміна, на думку А.Хаютіна, зароджується лише на початку XX століття. Трактується термін неоднозначно. Так, англійці Гринаф та Катридж порівнювали терміни з математичними знаками і формулами, які не входять до словникового складу мови (1901); француз Жильбер писав про терміни як про елементи особливої наукової мови, яким не властива чіткість, логічність, однак ототожнював їх із символами та символічними знаками хімії й математики (1945); німець А.Ширмер вперше у1913 році зіставив загальновживану і спеціальну лексику. Ж.Вандрієс та Й.Сміт (1925, 1937) ототожнювали терміни з жаргонами.

В українському мовознавстві підхід до терміна на рівні теорії знаходимо у працях Наукового Товариства ім. Т.Шевченка. Зокрема, Т.Секунда у 1919 році зазначає, що термін:

1) легкозрозумілий;

2)      точно відповідає суті наукового об'єкта;

3)  недвозначний (з кожним терміном має бути зв'язане тільки одне значення);

4)  гнучкий, тобто дає змогу легко утворювати від нього похідні терміни;

5)      милозвучний.

Сам термін трактується як "слово з певним означеним змістом, з фіксованим для спеціальної наукової галузі значенням, що дає змогу точно і ясно уявити собі певну річ, певну дію та певний процес".

Спеціальних робіт, у яких подавалося б визначення терміна, з'ясування його специфіки, в лінгвістичній літературі дуже мало.

Лише в небагатьох наукових працях та підручниках з мови, визначається саме поняття "термін", є відомості про нього. Наведемо деякі з найпоширеніших і найбільш відомих визначень цього поняття. За визначенням авторів великої енциклопедії, "Термін слово чи словосполучення, якому (в ідеалі - однозначно) відповідає певне поняття в галузі суспільно-політичного життя, науки, техніки, мистецтва. Від звичайного слова термін відрізняється точністю семасіологічних границь".

"Термін - слово, що служить назвою точно визначеного поняття, предмета в певній ділянці знання (науки, мистецтва, техніки)"(О.Реформатський).[62,80]

"Терміном називається слово, яке вживається в будь-якій спеціальній галузі знань для точного визначення певного поняття"(Т.Панько).

"Терміни - спеціальні слова з дуже точним значенням"(В.Даниленко). [14,17] "Термін це слово чи словосполучення, яке виражає чітко окреслене поняття з будь-якої галузі науки, техніки й мистецтва. Від звичайного слова чи словосполучення термін відрізняється точністю семантичних меж"(Р.Піотровський).

Усі наведені визначення збігаються, коли перераховуються основні риси слова-терміна: необхідність співвідносності терміна з певним науковим поняттям, точність значення, відпрацьованість, однозначність тощо. Більшість учених погоджується з поданими визначення, але водночас науковці вказують і на цілий ряд додаткових, не менш важливих ознак терміна.

Зокрема, Р.А.Будагов неодноразово підкреслює такі необхідні ознаки терміна, як моносемія і вмотивованість у творенні. О.М.Гвоздєв, наголошуючи, що для термінів характерним є строго закріплене в науці значення, називає їх найбільш високим розрядом найменувань. Позитивними рисами цього наукового поняття вчений  вважає чітку визначеність значення і загальну їх дефініцію, а негативною рисою - можливе і небажане перетворення його в слово з нечітко окресленим значенням.

На думку С.І.Ожегова, вирішальним моментом у відборі терміна до словників повинна бути "не важливість терміна в системі понять даної науки чи галузі техніки, а його суспільна роль". Це визначення цілком слушне, але в ньому недооцінюється вага терміна в системі понять.

В усіх наведених визначеннях підкреслювалась відмінність терміна від загальновживаного слова. Але перший має не тільки специфічні порівняно із звичайним словом риси, а й спільні з ним. Цю подібність терміна до всіх інших слів підкреслював Р.І.Піотровський: "У терміні, як і в будь-якому іншому слові, відбувається складний процес узагальнення". Відмінні ж риси терміна порівняно зі словом, на думку вченого, полягають в тому, що:

-     за структурою терміна можна визначити класифікаційну співвіднесеність одного поняття з іншим супідрядним;

-     термін може виражати і наукову оцінку;

-     термін, втрачаючи побутову виразність, разом з тим він набуває нової якості - своєрідного відтінку спеціального контексту.

У працях Г.О.Винокура відзначено, що "в ролі терміна може виступати кожне слово, яким би воно не було тривіальним, і що терміни - це не особливі слова, а слова в особливій функції”. Він також підкреслює і характерну для термінів "інтелектуальну чистоту", тобто відсутність образних, емоційних переживань і відмінність від номенклатурного знака.

У тих небагатьох існуючих спеціальних монографічних дослідженнях терміни визначаються "як номінанти системи понять (реалій) науки, техніки, офіційної мови та їх відображення у виробництві, суспільному житті чи їх окремих сферах; причому кожний термін у конкретній галузі має суспільно усвідомлене значення ".

Аналіз сучасних досліджень показує, що терміном називають зокрема:.

-     деякі групи лексики та діалектології;

-     групи лексики, пов'язані з професією людей, крім науки й техніки;

-     спеціальну лексику промислів та ремесел;

-     спеціальну лексику науки, техніки, сільського господарства;

-     наукові терміни (тобто власні терміни) тощо.

На сьогодні у науці виділяються такі ознаки терміна:

1) термін однозначний (Р.Будагов, Т. Секунда); має тенденцію до однозначності (В.Даниленко, Л.Кутіна); однозначний у межах певної термінологічної системи (О.Реформатський, Т.Панько);

2)    термін точний та байдужий до контексту (Т.Секунда, О.Толикіна);

3)    значення терміна дорівнює поняттю в обсязі пізнаного (О.Вюстер, А.Дрезен);

4)  термін стилістично нейтральний (О.Реформатський);

5)  термін системний, на що у літературі останніх років звертається особлива увага тощо;

6)    наявність у терміна чіткої дефініції (майже усі дослідники);

7)    у терміна не повинно бути синонімів чи омонімів (у межах однієї терміносистеми). Проте з працями В.Даниленко у літературу увійшла протилежна точка зору, згідно з якою синонімія в термінології розглядається як природний вияв законів розвитку лексики літературної мови (слушність думки, висловленої дослідником буде наочно доведена у запропонованому дослідженні);

8)    короткість (стислість) у плані вираження. Однак термінологам давно вже зрозуміло, що цей критерій здебільшого швидше бажаний, ніж реальний. Процес диференціації понять науки та техніки є об’єктивною передумовою використання багатослівних термінів, що прагнуть якнайточнішого позначення певного поняття.

Підсумовуючи сказане вище, можна зробити такі висновки: термін - це передусім слово. Тому він має цілий ряд спільних рис з будь-яким повнозначним словом. У ньому, зокрема, відбувається складний процес узагальнення; він, як і кожне слово, пов'язаний з поняттям. Але разом з тим, термін не зовсім звичайне слово. Як відомо, кожна лексема, як правило, пов'язана не з одним, а з рядом близьких понять; її смислові межі слова можуть бути дуже широкими, а іноді й не цілком визначеними. Семантичні межі звичайних слів мають численні перехідні відтінки, і лише один якийсь зв'язок слова з поняттям є основним і утворює первинне його значення. Але у загальновживаному слові поряд із цим основним, як правило, є ще й ціла низка другорядних, вивідних, переносних значень (так звана полісемія). У слові-терміні переносні значення відсутні і полісемія йому в межах однієї термінологічної системи не властива.

Таким чином, терміни відрізняються від інших слів лише планом змісту. Формально ж, за планом вираження відмінностей не мають. Термінами на рівних правах можуть бути і свої, і запозичені слова (особливо часто створені на базі грецьких та латинських коренів), і звичайні слова мови, і спеціально створені неологізми.

Звичайно, терміни - прикмета наукового функціонального стилю. Але вони здатні виходити й за його межі. По-перше, найуживаніші терміни стають надбанням більшості мовців і тим самим переходять до загальновживаної лексики, наприклад, астрономічні - комета, телескоп; музичні - пісня, танець. А по-друге, вони можуть використовуватися в інших функціональних стилях зі спеціальною настановою.

Зокрема, це стосується художнього стилю. Пор.: "Тчеться музика сну: сум і радість... діез і бемоль..." (І.Л.Муратов). Терміни в цьому випадку переосмислюються, набуваючи образного змісту, і, входячи в незвичні словосполучення, стають художніми засобами. Наприклад: "пручаються ноти в розпечений залп", "кладуть вітри смичок на тятиву", "б'є в тамбурини осені горіх" (Л.В.Костенко). Терміни можуть у цій ситуації навіть ставати джерелом нових, суто поетичних слів: "Біологія ракетно вирвалась в політ" (І.Ф.Драч), "Смертельна туга плакала органно" (Л.В.Костенко). А, скажімо, беззмістовне накопичення незрозумілих термінів стає чудовим засобом зображення псевдонауковості, наприклад, у В.С.Шефнера: "гібридизація і синхронізація в умовах урбанізації і полімеризації потребують аморалізації і меліорації, у зв'язку з чим прошу терміново відгукнутись переводом в п'ятдесят карбо­ванців".

З наведених прикладів видно, що за межами наукового функціонального стилю терміни, власне, перестають бути термінами, оскільки зберігають тільки свою звукову форму, а системний науковий зміст втрачають. Ці погляди поділяє також академік І.К.Білодід, який стверджує, що "у мові художньої літератури терміни можуть втрачати свою стилістичну замкненість", а використання термінологічних слів "у ролі складових елементів тропів і художніх образів" зу­мовлює часткову чи й повну їх семантичну детермінологізацію".